Читателей на странице:
Душа скаралася до скону,
Ніщо не радує її.
Тчуть мрії долю напів сонно,
Однак, душою не криви.
Як змалку тішилась цяцьками,
Збігали помаленько дні.
Голівка бавилась цицьками,
Молочні крапельки на дні.
Між протьмінь барви світлотінню
Стікають шерегом краси.
Не сподівались неспокійно.
За кого голос віддаси?
— Я милувалася коханням,
Усе узяла б із життя!
Чому покинула зарання
Свій цвіт рожевий на жовтяк?
— Ти бачиш, швидко добігає
У затишку цей вечір двох.
Здавалося кохання раєм,
Але покрив опівніч мох.
— Ми блендикали позамістям,
Не уторопав чи то рань,
Чи поночів’я тне зловісно
Ті сукні вишуканих пань.
— Довільність нашого весілля
Спричинить радість в один день.
На завтра труднощі постійні,
Проблеми, злободення вщент.
Добігла вечорова днина,
Як зірку місяць колисав.
Ти знов, немов мала дитина,
Яку так міцно покохав.
У сутінках народить ранок
Під відзеркаллям твою юнь.
Так пахне липень медом гарно,
Всю душу ніччю віддаю.
Ячить із глибини утроби,
До світла рученята ввись.
Любов палка життя утроє,
За рідну душу помолись.