littercon
Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья, приглашаем разделить ноты поэтического сердца и принять участие в конкурсе : Сердечное радушие с 8 июня по 15 июля 2025 г.
Сердечное радушие в блаженной неге,
Как тихий свет, струящийся без слов,
Как утро — нежно будит человека,
Не требуя ни славы, ни даров.
Оно в тепле, что льётся из молчанья,
В улыбке, что прощает не спеша,
В душе, где нет замков и ожиданий,
Где главная хозяйка — доброта.
Сердечное радушие — как песня
Без нот, но откликающихся в нас,
В нём есть уют от мира благовестник
Огонь который,с рождения не угас.
Оно — не долг, не вызов, не усилие,
А выбор — быть открытым без причин,
Где даже взгляд несёт благословение,
Без удрученности и сумерка гордынь.
Радушие — в поступках незаметных,
В глазах ребёнка, в капле на листке,
В беседе тихой, искренней и светлой,
В Божьей любви держащей нас в руке.
Пусть вдохновение истинной души рождает теплые и радушные ноты! Любви и искренней улыбки сердца Вам, дорогие творческие друзья!
С летней созвучностью
© littercon
Радушие — в умении принять гостей
И угостить их всех на славу,
И выпить дружно, чтобы стало веселей,
Чтоб блюдо каждое пришлось по нраву!
Все лучшее, что в доме есть — мечи на стол,
Без всякой задней мысли, без утайки,
Конечно, главную свою сыграет роль
В гостеприимном угощении — хозяйка!
Она должна способности в кулинарии
Во всей красе их пред’явить гостям,
Пускай довольны будут гости дорогие,
По социальным разнесут сетям
Похвальные слова их угостившим,
Пускай узнают все — и стар и мал,
Что на пиру никто не оказался лишним,
И пище каждый уваженье оказал!
Милая Каролин, восхитительные стихи! Солнечные, нежные, проникновенные!
От души благодарю любимый журнал за новый замечательный конкурс и мотивацию к творчеству!
Всем желаю мира, добра, любви, крепкого здоровья и творческого вдохновения!
Благодарю,дорогая Людмила! Пусть сердечное радушие озаряет Вашу талантливую душу!Спасибо,что Вы с нами!
Сердечне радіння підносить на духу, дає стимул до життя, в «теплі і усмішці», як підмічає Каролін, — це «вибір… у Божій любові тримає нас за руку».
Чарівно, мило, глибоко і напрочуд від душі. Особливі ноти доброти і взаєморозуміння, підтримки і любови.
Підтримуймо ту започатковану ланку передачі радощів від щирого серця!
Сердечна привітність
У чому виявляється привітність
І як добра шляхи нам віднайти?
Земля зерном засіяним вагітна.
Прихильне небо, зібрані світи.
Шукаємо тому виразність думки,
Зачепку стати у пригоді десь.
Не будемо сердиті і надуті,
Але в обійми візьмемо світ весь.
Як хочеться всім нам ще порадіти,
Світанками й коли накриє ніч!
Дай Боже, щоб щасливі були діти,
Привітні, доброзичливі всебіч!
Немов легкий туман на верховинах,
Що ніжно пестить сном гірський масив.
Життя снагу дарує — світ любити,
Щоби у серце доброту вмістив.
Зринає день красою водоспадів,
Струмки потічками все джерготять.
Потрібно покохати нам встигати,
Бо швидкоплинне дуже це життя.
У радощах земних проходять роки,
Плекаємо надію в майбуття.
Були б усі веселі і здорові,
Здійснились мрії, сподівання там.
Гармонія чуття самих з собою,
Як добрий поміж люди показник.
Радіти до безмежності любов’ю,
Де гарні квіти в травах поросли.
Там у росі купаються бажання,
І з серця простоти йде погук в світ.
Неначе сколих першого кохання
Якоюсь диво-квіткою зацвів.
Між просікою навпрошки там стежка,
Що завше приведе до рідних місць.
До болю серця пам’ятки простежмо,
Звідкіль натхнення, радість, волі міць.
З ДИТИНСТВА ВІРЮ В ДОБРИЙ Я ФІНАЛ…
Здається, морква там, як мед родила,
а соняшник два метри ріс, гігант.
У сиве літо від війни змарніле
Дитячий спогад руки простягав.
І золотило усмішки-веснянки
Руденьке сонце мирне та палке,
Лунке «Кукуріку!» будило ранком…
А не сирени гул і жах ракет.
Картопельки нарила пів цеберки
Бабуся – як (по-мокрому!) змогла.
Медами пахне скошена люцерна –
Немає там війни, насилля, зла…
Казкам у сні моєму – оживати:
Вигадує їх бабця міх щодня.
Телесика – рятує гусенятко –
Не з’їсть його підступна, зла Змія.
Живі усі іще, кого ти любиш:
Там косу дід клепає дотемна…
Долають Змія хлопці з Вернидубом –
З дитинства вірю в добрий я фінал.
Зі споминів, де морква-мед родила,
Вертаю у реальність вкрай тяжку.
Безсоння… Та радію я, змарніла,
Що чую вранці крик «кукуріку»…
П’ЯТДЕСЯТ ВІДТІНКІВ ДОБРОТИ
(акросептима )
Адреса ні про що вам не розкаже,
Де бідний – гріш віддав свій жебракові.
Осяяв усмішкою сквер: знай наших!
Босоніж десь неспішно потрусив.
Розкішний вечір враз подарувавши,
Останню крихту… І забракло мови
Тому бідасі – ще на тиждень сил…
Ажурні вікна мружились і мліли:
Будинки роздивлялись двох сторонніх,
У них достаток… То яке їм діло –
Ледащо ті , безхатькові світи?
А от душі у немічному тілі
Ввижалося, як спурхує з долоні
Тендітний світлий Ангел доброти.
Врізнобіч йшли , та сяяли від щастя,
Ото чудні… сміялися дахи з них.
Їм гріш, неначе божа милість здасться…
Йой, насмішили місто, жебраки!
Двом же життя здавалося квітчастим:
Один віддав, а інший взяв – голИзна…
Людські серця – на відстані руки
…
От місто обмине дивацьку сцену,
Німує сите, іншим животіє.
І тільки дві планети безіменні
Злиденні крила здіймуть, бо – живі.
Нікому невідомо достеменно
А чи були ті ниці «багатії»?
Й ти роззирнися… Поруч – долі дві…