Читателей на странице:
Квіткове і духмяне літо
набрало обертів сповна,
що хочеться увись злетіти,
якщо й погода дощівна.
Довкіл плете пахуче зілля
галантний червень-чарівник.
Молодик-місяць ніччю цілить
у сон, що тінь поволочив.
Підхопить солов’їні ноти
і душу піснею проллє.
Сором’язлива так, чого ти,
обличчя відвернеш своє?
Пливла хмаринкою й зорею,
причарувала глупу ніч.
Підеш у пристрасті за нею,
не бачачи краси з узбіч.
Неначе гарна Попелюшка
йде опівночі на бенкет.
На сукні візерунки, рюшка.
Розкішна панночка іде.
Горіли щоки — квіт півоній,
красуні юної на кшталт.
На гріх та віями підводить,
розбила серце, мов кришталь.
До перебору вже нап’юся,
залипну у густім меду.
Візьму гарнесеньку на пуза
і зацілую молоду.
Кохання вередливе влітку,
на пуп’янках сріблить роса.
У мерехті звабливе мітко.
Немов кобилу стрів рисак.
Ото звідколи, як дурепа,
чекала принца на коні.
Минала погляд, де не треба,
розвіяв мрії чарівні.
А літо лячно пне на спеку,
на сходинках підійме шлейф.
Щось неспокійно знов на серці,
кохання звістку надішле.
Пора розбещена й шляхетна,
як подивитись звіддаля.
Хто запалом життя не шпетить,
тому приземиста земля.
Витай же бджілкою садками,
найкращу квітку віднайди.
Щасливою будь досвітками,
бо декому потрібна ж ти.