Читателей на странице:
Я видела как плачут облака,
Роняя нежно слезы на траву,
В дымке печали и слегка,
Дыхания добавляя в синеву.
Плывут по небу, обретая силу,
Встречаясь с солнцем невзначай,
Купаясь в серебристом изобилии,
Свой создавая небесный рай…
Я видела как плачут облака,
Их слёзы схожи с ранимой душой,
Где грустью изливается строка,
А исцеление приходит с тишиной.
Щирий дотик до пораненого серця. Чіпає глибиною почуттів і коїть щось цілюще через мелодію душі.
Мила Каролін, у тім невеличкім образку зібрана вся повнота, що передається тільки через натхнення. Насичена любов’ю і щирістю чинить оживлення, коли читаєш поміж рядочки.
Ті плачучі хмаринки, наче наші почуття, що інколи сумують, ллють слізки, можуть бути поранені і вражені, але завше оживають, якщо легіт тиші торкає за живе.
Вельми дякую за чудову поезію!
Діброви ще голенькі й сонні,
Оприскані щільним дощем.
Щебече птаство на осонні
І вітерець рве цвіт ущент.
Весняний дощик, наче хлопчик,
Етером пищиком свистить.
Світанком сонячним охочий
Набрати пригоршнями синь.
Ясного виднокола радість
Наповнює достоту справді,
І промінцями вабить гратись.
Милая Каролин, восхитительные талантливые стихи! Тонкие, трогательные, до глубины души… Огромнейшее Вам спасибо за прекрасную поэзию!
Всего Вам самого наилучшего и неиссякаемого вдохновения.
Искренне признательна,дорогая Людмила!!Пусть в душе всегда царит хорошая погода,неиссякаемого вдохновения!!