Читателей на странице:
Відлига. Ллє сонце. Тепло. Щебетання.
(Як вабить простора блакить поетесу…)
Я прошу: ти мир принеси людям, весно,
Тендітна, несміла, встидлива та рання!
Зчорнілий сніжок розливає вологу,
Красується проліска на таловині.
В калюжі – торішні листочки невинні,
Гінкий першоцвіт дуб пильнує розлогий.
Зі шпарки – стежина комах вислизає,
На пні, у червоному, жвавий солдатик.
Торкається промінь дерев: годі спати!
Пташині вокали – тріумфу навзаєм..
Утішать бруньки ароматні суцвіття,
Фруктовою свіжістю повняться груди.
Дух змін відчуває природа і люди:
Радіємо разом, теплом обігріті.
Дитячий кораблик. І нявкіт від хати.
Звела очі в небо і я, безсловесна.
Молилася: мир подаруй, люба весно!
Так хочеться справжнього щастя діждати…