Читателей на странице:
Ходять постаті поодинокі,
де засніжений і голий парк.
Їсть не сонце сніг, а сум чи докір,
що немає пари, сам капар.
Кавалери з дамами оподаль,
залицяються, як в юний вік.
Ви скажіть навіщо їм любов та?
Та така палка, аби навік?!
Дорікає почуттям природа,
і мерзлякувато пробира.
Може стане хтось тобі в пригоді,
для розважливості і добра.
Проникає вітерець-пройдисвіт
до найпотаємніших місцин.
Пручко гонять віти чепуристі,
щоб дарма стежини не місив.
Задивляються птахи на заздрість
тим, які довільні майже всім.
Часто-густо більшості не склалось,
доля, наче виграш в якійсь грі.
Глухо у прирічковому сквері,
опустіли лавочки і пірс.
Щось шкребеться тихо ніби в серці,
та не огризнешся: “Відчепись!”.
Далі неможливо так тривати,
скніти, мріяти без починань.
Тріпає крильми, неначе птаха,
що підбита – наші так чуття.
Затулило хмарами пів неба,
хмуриться без перестанку знов.
Ми назустріч радісно підемо,
один одному даруючи любов.