littercon
Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья,приглашаем Вас во Второй тур творческой платформы: Живопись души в стихах, это творение поэтических нот, вдохновлённое живописью.
Конкурс Второго тура под названием «Сквозь призму сказочных миров» продлится с 18 февраля по 20 марта 2025 года.
Мудрость
Сквозь призму сказочных миров,
В очаровании звезд,храня покой,
Дитя луны среди танцующих паров,
Секретничая с ветром над рекой.
В ладонях – свет, рожденный ночью,
Осколок душевной истины живой,
Он мал, но с ним вдруг стало прочным,
Все зыбкое, что между мною и тобой.
Вверху – луна, как знак познания,
Внизу – фонарь, что тлеет мглой,
Но свет не в них – а в осознании,
Реальность пробуждается душой.
О, чистота, огонь без страха,
В тумане светится звездой,
А мудрость – не поток из мрака,
А цельные года, заженные свечой…
Просим присылать свои стихи, прозу, которые только будут отражать вдохновение от увиденного на изображении.
Творите, созерцайте и пусть в Вашей душе звучит гармония живописи и поэзии! Пусть кисть вдохновения рождает перо поэтической души!
С творческим созвучием
© littercon
Сквозь призму сказочных миров
Глядим на путь, хоть он не нов,
Но как прекрасен этот путь!
Да, есть желанье отдохнуть
У нас порой, устав в пути,
Но все-же хочется пройти
Дорогу, данную судьбой,
И захватить в тот путь с собой
Надежды и мечты свои,
Мы их не мыслим без любви.
Как любим мы своих друзей!
Как много есть у нас затей,
Чтоб было весело всем тем,
Кто с нами поднял много тем.
Пусть будет бойкою рука,
И полноводною река
Всех наших свежих, добрых чувств,
Пусть никогда не станет пуст
Источник, что питает нас,
Как каждый день, так каждый час!
Ей сверху светит диск луны,
У ног ее стоит фонарь.
Душе невинной нет цены,
Сейчас все также, как и встарь!
Соблазнов много у души,
Но согрешить ты не смоги.
Живи на данные гроши,
У Бога вечные враги:
Власть денег и порока грязь,
Их постарайся избежать.
Плети стихов красивых вязь,
Старайся уровень держать!
Трудом усердным ты достиг
Астрономических высот,
Цени свой каждый день и миг,
Когда-нибудь вся жизнь пройдет.
Но ты пока ещё живой,
Спасибо нашему Творцу.
И каждый день пока что — твой,
И лунный свет тебе — к лицу!
Щиро вдячна, пані Каролін, за нову порцію натхнення для поетичної душі.
ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ КАЗКОВИХ СВІТІВ
Зір передвісник ледь-ледь розфарбовує обрій,
Сонце у праці втомилось і зникло за лісом.
Ніжна рожевість творить казки світлі ескізи
Бачать сюжет фантазери та мрійники добрі.
Магії блиск…Доторкнись, чари ось, у повітрі…
Все на добро та на зло розкладає ця призма,
Вигадка… Світ небувалий… Містерії присмак…
Добре завжди переможе, ви тільки повірте.
В кожній історії – барви пригод, шанси, ризик,
Мало людей суть у казці з уроком побачить.
Адже незвичне доступне у віці дитячім.
Без негативу, під іншим кутом їхня призма.
От би дорослі згадали, що бачили дітьми:
В казці добріє Кощій,і Яга, Змій і гоблін,
І співіснують герої лякливі й хоробрі.
Краще б у призмі добра роздивилися світ ми.
ДОМІВКА ДЛЯ КАЗКИ
Де живеш ти казко?
На пухнастій хмарі,
Що немов овечка,
Небом заблукала?
Чи в зорі незгасній
Світ маскуєш чарів?
Там ти, безперечно,
Заховалась вдало!
Небокраєм ходиш,
І блищиш коштовно,
Збуджують уяву
Чарівні сюжети.
Вчать твої пригоди,
Мудрі настанови,
Тепла казко жвава,
А ночуєш де ти?
У казковій призмі
Буду дім шукати,
Доки із дівчати
Виростає дівка.
Місяця огризок
Мовить хитрувато:
В царстві тридесятім
В казки є домівка.
Дякую за цікавий темат на подальший розвиток творчості!
Усім удачі!
Она смотрела вдаль сквозь сумрак нОчи,
Сквозь призму удивительных миров,
А в небе одинокий колокольчик
Манил в прохладу звёзд и облаков.
Мир встретил ароматом одиночества,
Где властвует свобода и покой,
Где муза тихо дарит счастье творчества,
Чарующим звучанием под луной.
Он нежно обнимал очарованием,
В ногах клубился золотом туман,
А небо улыбалось ей сиянием,
В нём сладко спал жемчужный океан.
Цветочком расцветала в сердце радость,
Тянулись лепестки её к теплу,
Луч ласковый дарил покой и сладость,
Как тёплый, долгожданный поцелуй.
Окутывал вуалью аромата,
Баюкал на пушистых облаках,
А ветер уносил всю боль куда-то
И слёзы осушил в её глазах.
А сердцу так хотелось просто счастья
И жить без равнодушия в сердцах,
Где нежность дарят тёплые объятья,
И радость отражается в глазах.
Файна, видзігорна кішасонька,
Ясні очі — зорі, губи – мед.
А собою, як кохане сонце,
Відкриває ніжності секрет.
Їй на ніс причепурилась бабка,
Щоб солодкий викрасти укус.
Може виглядає також ангел,
Прагне вирватися зі спокус.
Як же тій малій комасі заздрю,
Що вчепилась пригубити кров.
Вийняв би собі сопілку з тайстри,
Та до тебе в гості би прийшов.
Сонечко засліплює чи ж очі?
Мило хочеш заглянути вглиб.
Плаче сумно скрипка так щоночі,
Голос надривається у схлип.
Присвіти мені своїм ти серцем
І усмішкою мене розрадь.
Хай кохання щире доторкнеться,
Без вагання, сумнівів і зрад.
Полетімо, наче парокрильці,
В піднебесся, попід небокрай.
Золотим серпанком ледь прикрийся,
Та принад дівочих не ховай.
Пір’їнку вгору здійме легіт,
І понесе її у даль,
Де білі хмари в синім небі
Проб’є у сонячний кришталь.
Спіткнувшись неодноразово,
Як досить часто, попри все,
Шукаємо ознак любові,
В якій знаходиться наш сенс.
Минає хутко так дитинство,
Як не оглянешся назад.
Коханих до грудей притисне,
Зведе їх в заповітний сад.
Не проминути би можливість
Розвинути в собі талант,
Тоді будемо ми щасливі,
Бо всім нам Бог щось добре дав.
Якщо й випробувань час зрідка
Застане нас, зненацька все ж,
Молімося за наших рідних,
Адже в добра немає меж.
Події, мов бурхливі води,
Розхвилювання принесуть.
Хай Дух Господній завше водить,
Бо долі нашої там суть.
Обов’язки, натхнення, праця –
Бог нас провадить через світ.
Важливо добре постаратись,
Щоб світ любов’ю заряснів.
Зачне тоді, як ще світати,
На радість з’явиться життя,
В красі небесні витинанки
Дадуть нові все відкриття.
Люблю… Живу…
Нам дарувало небо світ,
Кохання щире на надії.
Де ти, там вічність, щастя слід,
Здійсненні мрії, що затієш.
Розкішний сад весни заквіт.
Приспів:
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Як день минає, ніч приходить.
Сил вистачає на жагу.
Життя відкрите на пригоди.
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Чому ми спраглі на любов?
Не знаємо, тож, достеменно.
Все поспішаємо бігом,
Допоки не зробилось темно.
Ділити навпіл час, … любов.
Приспів:
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Як день минає, ніч приходить.
Сил вистачає на жагу.
Життя відкрите на пригоди.
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Як серце калатає в ніч,
Коли закриті двері сонця.
На почуття двох протиріч
Чекаєш, щоб хтось витер сльози.
Коханій тиші не періч!
Приспів:
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Як день минає, ніч приходить.
Сил вистачає на жагу.
Життя відкрите на пригоди.
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Йде безупинно той потік
Струмками, з витоків, дощами.
Не відкладай на потім втіх,
Бо тільки там, де вдвох, там – щастя!
Улюблену красу потіш…
Приспів:
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Як день минає, ніч приходить.
Сил вистачає на жагу.
Життя відкрите на пригоди.
Люблю… Живу… Люблю – живу!
Ти Квітка, Котра розпускає аромати
Таку турбуєшся виснажливо кохати
Поживні краплі всі віддати не соромся
Голівка завше повертається до сонця
Надії пещені дощами в ясних росах
Вони повторюватись знову й знову просять
Як зорепади нічкою ласкають очі
Розцілувати так безжально цвіт твій хочу
Залиш мене у теплому своєму сховку
Мій рик кохання схожий одинаку-вовку
Пустелею безводною блукати годі
На пристрасть міражі безпалі і голодні
Приспи в оазі витоками прохолоди
Колючки зранюють на дотик майже голі
До досвітку дай милувати твої зваби
Під зорями їх пильнувати і не спати
Медовими май пелюстками надихати
Тамуючи вглиб подих зоряно кохати
Зірву запону недоторкану з обличчя
Потікший сік гранатовий із вуст облизуй
Достоту вдовільни принцесу пустотливу
Яка слідкує добре місячні припливи
Статечні рухи молодої танцівниці
Від неї пахощами віє медуниці.
Доптати забігав барвінок
Шукали папороті опівночі
Здіймалися соски – бери-но
Не бачили щоб сором твої очі
Так напинались твої труби
Не вистачало дихання в легенях
Занадто був до тебе грубим
Гойдалися сідниці в швах легенько
Виходили рожеві барви
У місячному бавитися світлі
Чужою пристрастю запахли
Боліли знади, що не можна сісти
Вихлюпувалося назовні
Біле вино з високого фужера
Секретні пестив усі зони
Ситера не дістала де грушева
Збивали мокрими жар рушниками
Пожежа перекинулась на ліжко
Вологу для насичення шукали
Ваніллю покривалась плодоніжка
Курився з вогнища ледь дим угору
Як тільки вітер роздував похмілля
В час ночі мали силу заговори
Шептали тіні таїну похило
Закінчувалися слова пестливі
Надуті щоки відвертали сяйво
Замрії прагли зорі щоб наснились
Сукупчення солодкі досягали.
Дорогая Каролин, изумительные стихи! Тонкие, лиричные, прекрасные. Каждая строка наполнена мудростью и философией жизни! Восхитительно!
Благодарю,дорогая Людмила!! Неиссякаемого света любви и вдохновения,Вам
Мир сказок тонок, полон тайн
Под небом падающих звёзд
Лежит моя тропа.
Не знаю, в шутку иль всерьёз,
Но вновь идёт весна.
Смотрю на небо. Млечный путь
Загадками влечёт.
Мне этой ночью не уснуть.
Звезда меня зовёт.
Мир сказок тонок, полон тайн
Чудес и волшебства.
Рукой коснусь я невзначай
Узора мотылька.
И мне откроются миры
За гранью неземной.
Как будто небо даст дары —
Мой долгий путь домой.
Где этот дом? В каком краю?
На россыпи из звёзд?
Пусть ночь наполнит жизнь мою
Полями дивных роз,
Весёлым гомоном весны,
Журчанием ручьев.
Да, только б не было войны,
Пойму я всё без слов.
25.02.2025
Неначе потрапляєш в якусь казку,
довкола ген іскриться дивокрай.
А мрії вже здійсненні і підвладні,
єдине чого треба – покохай!
Народжується ніжна юність з квітки,
дитя природи, лагідне дівча.
З роси дзвінкої пуп’янок розкрився,
побаченим радіє як душа!
Навдивовижу враження прекрасні,
немов сни кольорові наяву.
Затримуєшся довго в гарній казці,
зустрів світанком чарівну весну.
Обійми, мов обкладинка блакиті,
перелист наче в книжці сторінок.
Цілунки трунком пристрасним покриті,
як полум’я зволоженого цмок.
Відкрий, красо, ласкаві свої очі,
життю віддайся вдосвіта й на дню.
Твій перший промінь проміжки лоскоче,
кохані миті щастя там знайду.
Крильми піднесені, моя царівно ж,
коханням радісно полетимо.
Як серця виклик, почуттями рівнож,
виплікуємо ввірену любов.
Дитя любви не знала зла,
Не знала боли и страданий
Невыполнимых обещаний
Судьба ей точно не дала.
Сквозь призму сказочных миров,
Она о будущем мечтала,
И даже не подозревала,
Что свет коварен и суров.
Она смеялась и грустила,
Порой витала в облаках,
Купаясь в солнечных лучах,
Покой в своей душе хранила
И веря в силу доброты,
Душе и сердцу доверяя.
Вселенной свет свой излучая,
Бежала прочь от суеты.
Ей предстоит нелегкий путь,
Простой дорога не бывает,
Быть может, истину познает.
Поймет в чем жизни этой суть.
Прекрасная волшебная поэзия, спасибо Вам , дорогая Каролин
Каждый новый конкурс-это тема для размышлений,для осмысления истин,для творческого поиска.Благодарю редакцию и лично Каролин за интересные идеи,за неиссякаемую энергию,за радость и вдохновение!
СКВОЗЬ ПРИЗМУ СКАЗОЧНЫХ МИРОВ
Сквозь призму сказочных миров,
Глазами маленькой девчонки,
Смотрю на мир, который вновь
Без войн, милитаризма, гонки.
Звучит повсюду звонкий смех,
И беззаботность, и веселье.
Любовь Господняя — для всех,
Какой не видели доселе.
Там вижу солнца яркий свет
И звёзд сияние на небе.
Не знают люди горя, бед,
И всем всегда в достатке хлеба.
Сквозь призму сказочных миров
Земля красивая такая!
Поверить в сказку мне бы вновь,
Плохое с памяти стирая.
КРІЗЬ ПРИЗМУ
Крізь призму казкового світу
Сприймаю буденне життя.
І сонцю радію, і літу,
Неначе маленьке дитя.
Яскравістю барви в нім грають,
А тіні — чарівні, мʼякі…
Метеликом думи злітають —
Такі безтурботні, легкі!
Крізь призму казкового світу
Сприймаю інакше усе
І бачу буденність розквітлу,
Бо призма всю сірість зітре.
Коротке життя, тож у ньому
І в будні для свята є час.
Ми втіху знайдімо у тому,
Що робить щасливими нас.
Дорогая, Каролин, спасибо за прекрасную тему «Живопись души в стихах». Фото прошлого конкурса напомнило о том, что нужно открыть своё сердце для счастья, ведь жизнь так быстротечна…
КАК БУДТО ВО СНЕ
Три года — будто бы во сне!
Никак не можем мы проснуться…
Бежим куда-то, как во тьме,
Назад всё норовим вернуться.
А может, нужно просто жить?
Всё, что прошло, уж не вернётся.
Молиться Богу и просить:
«Пускай беда нас не коснётся!
Пусть будут преданны друзья
И приезжают часто в гости,
Во здравии живёт семья,
В душе не будет места злости.
Пускай, как музыка, звучит,
Биенье любящего сердца,
И пусть однажды озарит,
Что к счастью ведь открыта дверца»…