Читателей на странице:
/септима/
На сонну воду
тихо ронить перли
медова врода
в хвилях самоти.
З небес доріжка –
це її листи…
Кохання сум у почуттях завмерлих…
Любов зіткали
з місячного світла
та на поталу
хмарам віддали –
ті забруднили в чорноту смоли –
Селена межи плям уся поблідла…
Вогонь нефриту
на озерній гладі
красу розбиту
сумом огортав…
Селена пише срібного листа –
Кохання відбивається в свічаді…