Читателей на странице:
Увірувала в дивину ще змалечку:
Оголені чуття – не поневолені,
Чекаю Миколая й білих оленів,
Які несуть омріяне із далечі.
І убачаю щось у власнім вірші я –
Бо римами від Бога ми говоримо.
Вони – то світло у житті суворому.
Ось я така… Мені не бути іншою.
Як всі, в життєвій борсаюсь хурделиці,
І виживаю непростими буднями,
Отцю молюся в небо Всемогутньому,
Нехай дорога нам зі світла стелеться.
Бажаю миру я душею щирою.
Допоки світ війна стинає лезами,
Зболіло сьогодення у поезії –
Та я в добро й дива з дитинства вірую…