Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья, приглашаем поделиться творческим воображением, глядя на картинку и продолжить мелодию вдохновения….
Она из света , из звездных снов,
Её черты — мерцание рассвета,
Лишь взмах прозрачных облаков,
Он растворяется в сиянии ответа.
В ней — утро и закат, один исток,
В руке как будто прячется Вселенная,
Небесный свет струится между строк,
Вливаясь в ночь мечтой нетленной.
Пронизывая душевной глубиной,
Где день скользит в тенях заката,
Окутаный небесной пеленой,
Она стоит, прозрачна и крылата.
Её рука скользит в лазурь веков.
Где солнце шепчет, забывая время.
И свет струится сотней голосов,
Даря душе небесное благодарение…
En français:
Elle est de lumière et de rêves d’étoiles,
Ses traits sont l’aube au doux éclat,
Un souffle, un nuage qui doucement voile,
Et dans la clarté son ombre s’efface déjà.
En elle le jour, en elle le soir,
Comme un univers qu’elle tient dans sa paume.
Le ciel ruisselle entre les lignes d’espoir,
Versant dans la nuit son rêve sans baume.
Elle est traversée d’une profonde lueur,
Où glisse le jour sous le voile du soir,
Enveloppée d’un céleste éclat en douceur,
Elle se tient là, légère, prête à choir.
Sa main effleure l’azur éternel,
Où le soleil murmure, oubliant le temps,
Et la lumière chante en chœur solennel,
Offrant à son âme un signe émouvant.
Дякую за натхнення, пані Каролін!
А ЖІНКА – ВОНА, ЯК МОРЕ
А Жінка – вона, як море:
стобарвність у ній, сейсмічність.
Шаленство, спромога шторму,
химерна та екзотична.
Щодня, щохвилини різна:
спокійна, до дна прозора.
За мить – каламутить грізно,
стихію не упокориш!
Мінлива та неосяжна,
намиста – блискучі мушлі.
Бентежна у макіяжі,
чутлива, великодушна..
Торкає кайму піщану
вражаюча хвиля пінна:
У сукню розкішну вбрана
утіха, сновидь, перлина.
Яка ж у тобі родзинка?
Ти пристрасть і міць тайфуну?
Хвилює, як море, Жінка –
Стрімка, дивовижна, юна.
Яке ж ти ребро Адама?
Бентежність і розмаїття…
Кохана, дружина, мама –
найкраща у цілім світі.
ЗОРЯНИЙ ПОРТРЕТ
Твій портрет – зі снів палких зітка́ний.
Знаю точно: у юрбі людській,
Справжній образ відшукаю твій,
Упізнаю очі я, коханий –
Вистилає срібло шлях до мрій.
Той портрет зі мною коло серця –
Я ношу його, як медальйон.
Б’ється рима, ніби в унісон,
Сном ласкавим наших душ торкнеться,
Бо про тебе – то найкращий сон…
Сонячні зачепить вічні струни
Голос твій – з мелодій всіх епох,
Зрозумілий буде для обох –
Пристрасний, закоханий і юний,
Що від хвилювання, пересох.
Твій портрет опівночі, тривожно,
Створить на небеснім полотні
І покаже зніченій мені,
В зорепад проникливий художник.
Тож молю з’явися, хоч у сні…
С начала декабря Снегурочка-краса
Начнет заботу о подарках детских.
У ней, конечно, длинная коса,
И не сторонница она движений резких!
Ей белочки и зайчики помогут
Подарки по коробкам паковать.
В двадцатых числах тронется в дорогу,
А в январе подарки передать
Она сумеет с божьей помощью,
И ей компанию составит Дед Мороз.
В подарках будут непременно фрукты-овощи,
Я подарю ей пять бордовых роз!
ЗІ СВІТЛА
/вільний переклад вірша Karoline Audace/
Вона зі світла й мріє про зірки,
У обрисах – світанку сяють далі,
Хмарина блідне з ніжністю вуалі,
І тінь його у порухах м’яких.
В ній день і вечір,спалахи вогнів.
Неначе Всесвіт у долонях гріє.
Струмують небом лінії надії,
Щоб неспокійним сном залляти ніч.
Як вечір крижму одягне на день,
Глибоке сяйво переповнить щастям,
Вона стоїть, легка, готова впасти.
М’яке небесне сяйво з неї йде,
Торкне блакить одвічний одинак,
Безчасся сонця – шепоти крізь морок,
Співає світло урочистим хором,
Висловлює душі бентежний знак.
Тронута, прекрасные строки созвучной души,дорогая Марина!!
Милая Каролин, изумительные стихи! Нежные, проникновенные, мелодичные!
Всегда восхищаюсь Вашим поэтическим словом!
Всем желаю удачи, успехов, вдохновения и всего самого наилучшего.
Благодарю,дорогая Людмила! Пусть Ваш творческий мир сияет светом любви и самых проникновенных чувств!
В солнечных лучах
Томленье в солнечных лучах
Подобно ласковой истоме.
Паря в пушистых облаках,
Ты видишь город, дом на склоне.
Всё, как во сне. Но это явь.
Потоки света дарят нежность.
Ты вновь находишь с миром связь,
Презрев манерность и небрежность.
Всё лучшее ещё придёт.
Не упускай судьбы сюрпризы.
Порою сказка оживёт.
Гони упрямые капризы.
Твой свет рассеял призрак тьмы
До дна, до капли, без остатка.
Вновь стали ясными мечты.
Исчезла мрачная загадка.
Ты для себя открыла мир,
В котором счастье льётся лавой.
Он светлый, чистый, как сапфир.
Пусть будет мысль живой и здравой.
22.11.2024
Bravissimo! Мила Каролін, то незрівнянно, краса і світло у відтінках жіночої душі! Щось напрочуд мило, яскраво і легко. Я почув Вас, особливо душевний настрій, силу-силенну почуттів жінки, яка наче золота рибка, від якої розливається щире кохання, безмір доброти і тепла, ніжність, люб’язність і життєві потуги.
Краси з роси, здійснення найпотаємніших мрій, а кохання робить свою справу, коли у серці б’є струм, то він передається мільярдам у Всесвіт, поміж жадобу людських сердець осягнути щастя! Наснаги, легкого пера, сонячного усміху! Щасти Вам!
Искренне признательна,дорогой Leon за особую созвучность и душевный позитив! Господнего благословения и чудес!!
День збігає хутко за вітрами,
наздогнати не можливо тінь.
Прибіжиш раненько привітати,
щось на плечі вовняне накинь.
А вона обіймами припаде,
краплі дощові задзеленчать.
Личко має чарівне, принадне,
гарне, миле золотце-дівча.
Груди прикрашає їй намисто,
візерунки мерехтливі тчуть.
Доторкнутися краси навмисно,
краплею стікаючи дощу.
Щастя би коханням нанизати,
для добродійки добра назич.
Смутку і самотності не знати,
піклувальник серця є панич.
Відгуляла вже віночок осінь,
у хустинку закрутилась та.
Калатає з гір дзигарек в обдзвін,
по краплинці ллється день з листка.
Напророчила стара мольфарка
долю незрадливу там знайти.
Шлях проклала зірка їй полярна,
прибережні хвилі б’ють з води.
Почуття у пристрасті шалені,
поцілунками леліють з уст.
Кине ніч газдині сонний жереб,
легіт ніжно тіла доторкнувсь.
Мов горнятко, вигини жіночі,
пахне кавою світанку мить.
Мелодійно бавляться дзвіночки,
насолодою життя томить.
Україночка на ймення Дзвінка
виринає у відлунні мов.
Поголос відгукується дзвінко,
стежку гаєм рідну віднайшов.
Буде скоро врочисте в нас свято,
прибрана світлиця в рушники.
Сонячно усмішкою сіяти
полюбляють наші жіночки.
Губи мають, певно, найсолодші,
що медово ваблять надкусить.
Гречкосіям взяти стан їх гоже,
на руках дочок своїх носить.
Жінко, берегине, люба, мати,
будь благословенною в віках!
Не цураймося її кохати,
зорі відзеркалені в очах.
Чудесные строки поэтической любящей души!!