littercon
Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья, приглашаем поделиться душевными нотами ноября и принять участи в конкурсе « Узор ноябрьский в багряно-золотом…» с 3 ноября по 1 декабря 2024г.
Что за окном уже ноябрь?
Увы последнее дыхание осени,
Росинки превратились в янтарь,
Средь листопадных россыпей.
Рассвет в холодном пробуждении,
В лесу с туманной поволокой,
И старый дуб в озерном отражении
Красуется в ложбине желтобокой.
Кружась неугомонный листопад
Легко слетая с веточек деревьев,
Наушничая ветру в невпопад,
Глуша насмешливой синицы пение.
Узор ноябрьский в багряно-золотом,
Вместе с предзимним очертанием
Душа поэта являет лирику тайком,
Живя с Господним упованием…
Творите с осенним светом вдохновения и любви, дорогие творческие друзья! Пусть уют осеннего творчества всегда согревает, рождая шедевры поэтической души!
© littercon
Ноябрь — брат младший сентябрю и октябрю,
Он будет холоднее прочих,
Сегодня утром встретил я опять зарю,
И холодно мне было ночью!
Не за горами, брат, студёная зима,
Она, увы, не мать, не тетка,
Она снежком покроет все дома,
И в ноябре напомнит ветреной погодкой
О том, что надо уши шапкой прикрывать,
И шею оснастить шарфом,
И дед Мороза в нетерпенье ожидать,
Подарки принесет он в дом!
Дорогие друзья! Поздравляю вас с началом крайнего осеннего месяца!
Желаю тепла и уюта в доме!
Пусть созвучная муза ноября рождает уютные осенние ноты!!
Милая Каролин, большое спасибо за восхитительную поэзию. Каждая строка дышит лирикой и осенней красотой. Перед глазами предстают чудесные краски природы. Впечатление усиливает великолепное прочтение!
От души благодарю любимый журнал за прекрасный конкурс.
Всем желаю мира, здоровья, любви и творческих успехов!
Благодарю дорогая Людмила!!
Ноябрь играет завершающий аккорд
Осенних дней с прохладным ароматом,
Зовёт услышать звуки зимних нот
Надеждой ,светом и теплом ,объятых… Пусть ноябрьское вдохновение творит чудесные осенние ноты!!
Дорогая Каролин, большое спасибо за тёплые, добрые пожелания.
Ноябрь
Ноябрь — художник смелый,
Талантливый, искусный.
Проворно и умело
Он пробуждает чувства.
Его мазки с пристрастью
Уверенно, вальяжно
Несут частицы счастья.
И в мире это важно.
Багрянец в золотистом
Чудесном обрамленьи
Сверкает аметистом
И дарит откровенье;
Влечёт и будоражит.
Он обостряет чувства.
Меняются пейзажи.
Звук от сухого хруста
Полузасохших веток
Разносится внезапно
Средь листьев напоследок.
Зима быть может завтра
Укроет одеялом
Дома, беседки, парки.
Ну, а пока в багряном
Красуются подарки.
Ноябрь — даритель щедрый,
Талантливый алхимик,
Льёт злата километры,
Затем из тонких линий
Рисует, чертит, вяжет
Узоры паутины.
Ноябрь всегда на страже
У золотой долины.
Он властно верховодит
В кругу ветров ненастных;
Итоги все подводит
Осенних дней прекрасных.
09.11.2024
Ноябрь
Блеклое солнце, серые тучи,
Северный ветер, злой и колючий,
Душу терзает дождя пелена,
В царство Морфея всех манит она.
Листья еще согревают огнем,
Обласканы были они октябрем,
И сохраняя осенний кураж
Своей желтизной освежают пейзаж,
Но их не жалеет холодный ноябрь,
Педант, безразличный, увы не бунтарь ,
С деревьев последние листья сорвет.
И не прощаясь, тихонько уйдет.
И листья, у нас под ногами шурша,
Подумают, может немного греша,
Что как не унылы все дни ноября,
Природой подарены всем нам не зря.
Пусть северный ветер немного колючий,
И солнце закуталось в серые тучи,
Улыбка согреет, она всегда с нами,
Как чашечка кофе и встреча с друзьями.
Дякую за чудові конкурси, насичені, змістовні, плідні! А кожному бажаю завше бути невтомимим, енергійним, блискучим і метким. Творчого натхнення!
Благодарю,дорогой Leon за душевный шарм и виртуозность поэтического слова!
Закохані,
Ті не зважають, що вже осінь.
А по блакиті в ирій гуси перейшли.
Надвечір сонно млості б’ють,
Ледь стримав позіх.
Заквилять лебеді,
Немов шкребе по шклі.
Опале листя жовте
З гілочок кленових,
Їх підбираєш в оберемок,
Догори
Підкинь. Неначе лине пісня-колискова.
Невже так швидко захід сонця догорів?
Переливається у золоті відтінок,
Скрипаль по серці, як по струнах
Гра шансон.
Кохана у вечірній сукні йде зодіта,
Приваблива,
Бо наймодніший осяйний на ній фасон.
Зучора зацілована від губ до п’яток,
Легкий туман покрив сліди від ноженят.
Ми вечорничимо тепер уже о п’ятій —
До себе міцно, палко, ніжно обійняв.
Усміхнена, зваблива, мила, елегантна.
Дрібочуть вихилясом пару юних стіп.
Не проганяй,
Дженджуристого листопада.
Хай зачекає —
Задивився ж їй услід.
Пожухле листя під ногами, вузлик, клунок.
Куди податись не второпаєш, як слід.
Гукаєш до коханої здалека лунко,
Пригадуєш світанки сонячні ясні.
Розкинеш широко хрестом назустріч руки,
Ласкаво до грудей з розлуки припади.
Такі солодкі, мов грушеві, поцілунки.
Як заскучали!
Ще не встигли й розійтись.
https://youtu.be/PL3k2Mf9hYw
YouTube: https://youtu.be/PL3k2Mf9hYw
Кленове листя наче вельон,
укрита осінь у ажур.
Опалим дивом землю стелить.
У сквер доріжкою біжу.
Панянка гарна озирнулась,
убрана в сукню золоту.
Яскрава, чарівна красуня.
Дай бесіду все ж заведу.
Запрошу на горнятко кави,
спитаю: “А куди ідеш?”
Оборку на собі розправить.
Від неї віч не відведеш.
Напрочуд ніжністю привабить,
статечною ходою в’є.
Мережаться нитки пругами,
показують шиття своє.
Так вишукана й куртуазна:
гордливі груди, клуби, стан.
Зажди, не поспішай, будь ласка!
Прощатися час не настав.
Сто раз і тисячі повернень,
смак полуниці на губах.
Льодяник м’ятний і цукерний
в обгортці свіжій залипав.
Неначе сон, що повторитись
щоб знов і знов щоночі баг.
Таке лиш може нам наснитись,
можливе мрійникам хіба.
Ті почуття людської вдачі,
кохання, радощів, тепла.
Вона в сльозах, але не плаче,
адже щасливою була.
Палітра вабить з барв осінніх,
Світлина мерехту краплин.
Запросить осінь на гостини.
Показ: фланель, мустанг, кремплін.
Широкий вибір, м’яка одіж,
І підфарбовані вуста.
Яка гарненька наша осінь! —
Овва від оплесків зроста.
Красуйся, лелечко, допоки
Ще сонечко позолотить.
Береться з гойності за боки,
Кружляє з хмарок висоти.
Бучне закладене застілля,
Наїдки різні і питво.
Краса на росах вся застигла.
Достиглих яблук нарвемо.
Саджає полум’яні флокси,
Що переквітли загалом.
Господарює файна осінь.
Кислинка в’язне від оском.
Довкіллям ходить чепурною
Запишена красуня ця.
Поправить на сукенці поли,
Прикрасить квіточки вінця.
Любуйся нею в огляд спини,
Кохано усміхнися їй.
Така чудова, миловидна,
Як українські в нас краї.
Красу куточків мальовничих,
Багрянець листя прикраша.
У царину кохання кличе,
Відкрита щедрістю душа.
Довкола дивував нас листопад
мазком оголювати на полотнах.
Сп’яніло плівся, ледве він ступав,
мерзлякуватим подихом полохав.
Кружляв граційним осені танком,
і залицявся все до яворини.
Розпалював свої чуття тайком,
боявся ввічі їй заговорити.
Але манірність догоджати мав,
умів носити на руках буквально.
Пропонував себе, як віщий маг,
даруючи божественне кохання.
Де був ухожений, розкішний сад,
у ньому квітів тисячі барвистих.
Та тільки втіхи з того не спізнав,
бо запізніло баг і забарився.
Тому слід на замітку взяти те,
що встигнути зробити все завчасно
потрібно завше, доля як зведе,
бодай щоб мати візерунок щастя.
Голісінько стає у листопаді,
загрався жовтим листям морозець.
Ночами крадькома він наступає,
осику досі вітерцем трясе.
У закутках сховались таємничо
комахи, павуки і світлячки.
Під хмизом, пнями і сухим патиччям
гущавиною папороть стирчить.
Поморхли брилики старі в опеньок,
шкандибає зайчисько он сторчма.
Ледь наполохається – прудко преться,
від сіроманців сяде у кущах.
Плямисті робляться у колір хакі
всі мешканці, зазвичай, лісові.
Нашорошити вуха й сновигати
усе таки приходиться сові.
А так ще відчувається осінньо,
коли хитає сонцем віття з рос.
Тепла в загривки трішечки посіє,
а видалось зігрітись жук ліз повз.
Немає заворушення в природі,
яке погані наслідки несе.
Усе стає дохідливо в пригоді,
нагода хосен мати від знамен.
Прикмети роблять гарною погоду,
не зволікають на потому десь.
Істотно присоромлюють погорду,
завищене додолу гне вітрець.
Свої напевно має переваги
вже трішки голомозий листопад.
Замудрився наскілечки поважний,
з поривів вітру ніч не досипав.
Жене з прогону холодом, дощами,
кружляє вихор листя золоте.
Під рвучким шквалом вікна задрижали.
Усе він на своїм шляху зітре.
У старому маєтку порядкує,
І швирголяє гіллям у садку.
Шукати де в заїзді порятунку?
З грудей читаєш назву позивну.
Живе кохання уві сні, думками,
у середині серця завглибшки.
Що не під силу годі вимагати,
перепитати можна у душі.
Зустрінь тепло від подиху відчути,
її ранетом спілим не рани.
Все наближають нас доріг маршрути.
До перемоги кожного храни.
Лісом, лужком,лісостепом
Лазить леткий листопад.
Ломиться луб’яно, легко,
Лемехом, лезом лопат.
Лікарську липку ламає,
Ліску, любок, лопухи.
Лунко літає лиманом,
Лащить листок лепехи.
Лірику Лукаш лабає,
Ласо лялякає лящ.
Лізе лохина лукаво,
Лакомо любоньки ляж.
Лебідь лебідку ласкає,
Лучиться лік ластівок.
Лляно лискучі лацкани
Лопають лясь, лежебок.
Лузгає літепло ляпку,
Ляпають люстру лини.
Лисонька лиже ледь лапку,
Лярву лілову лапни.
Лине летовищем любо
Легіт лавандових лиць.
Лязкає лядою люто,
Липає ляль і лядниць.
Лямчиться лико й лабуззя,
Лінню лякає личин.
Ліпить литки лісосмуги.
Лучче люб’язно лепчи.
Лисі ложбини латає,
Лишку любистку либонь.
Луками лунь лиш лягає.
Легеню липне любов.
Люрить, лящить, леместиться,
Ледве лишає лунки.
Любісне лялечки личко
Люляй, ласкай і люби.
Либають лані лушпиння,
Любощам лажа лестить.
Ляк лепрозорій лишити.
Ласочку лиськає лис.
Личить лібідо лагуна,
Ляськає ладдю люб лин.
Лиґ лігуміни ласунка,
Лем літачком любо линь.
Лелечко, Лелі мов личко!
Люблять ласкатись лінивці.
Лапають ляпками лички
Ліпосакції лядничі.
Лозами луплять литаври,
Лямкою лусне ловця.
Лям літераторам, лаври,
Лузерам лихо, ляща.
Ліс Лукомор’я леліє,
Лігвище литих лахудр.
Льотають з лампи лелітки,
Лобом лобки лакануть.
Любляться ланчем лесбійки,
Луковий льорить лайдак.
Ллє з леденілої лійки
Лайкри лоскочучий лак.
Лайка люмпенів лінчує,
ЛОРа, люмбаго, лупа.
Ліпше лишай леч, лікують,
Лоскітно лечо лиґа.
Лаби ливарні, латунні,
Лоботомія людцям.
Люблять люстрацію лупні,
Люди ліворуч з лиця.
Ліга ладна лупанарій,
Ладна лаштункам, лади!
Лесть, лабуда ламінарій,
Лямдою льосу ловчи.
Лічений лист листопада,
Лемент луганських лугів.
Лікам лапчатка листата,
Лужно Люцифер летів.
Лютні лади ля мінорні:
Ля-сі-до-ре-мі-фа-дієз-соль-дієз-ля.
Ляси лукаві на лоні,
Ляшками лялькає лях.
Лихвою лудить Личаків.
Людяно. Лики. Луп-луп…
“Либиться” лісовичок лукавий.
Лютики ловлять лахву.
Леле! Леандрові лови.
Лантухи лопають, лусь!
Ликом шиті людолови,
Лати з луски у лакуз.
Льодом люцерна, ланами,
Лосям лишайник любий.
Літом лелеки літали,
Луками лізли в люпин.
Лахи лойозені лоєм
Лепом лагав лиходій.
Людям би ладу й любові,
Логос ласкаво б лелів.
Осінню добре надворі
Подихи літа ловить.
З”їсти ламати надвоє
Тістечко, грудку халви.
Осінь напрочуд гостинна,
Жінка неначе ставна.
Добра така господиня,
Просить до столу вона.
Страви смачні скуштувати,
Чарку міцного наллє.
Шаркають поли на шатах,
Як у танок вже піде.
Їй ловеласи моргають,
Добру наливку дала.
Рухають втішно вухами,
Ляснув повище стегна.
Брівки-шнурочки злітають,
Розперезала корсет.
Серце забило в литаври,
Щось сороміцьке верзе.
Пучкою вишли цілунок,
Губи нап’явши у бант.
Очі красу поласують,
Забенкетують, ти ба!
Осінь багата на чари,
Гарний, властиво, врожай.
Сік у винниці начавить,
Ярмарку в торг вирушай.
Так не хоче осінь залишати
Нас на самотині без тепла.
Лагідна, приваблива, ошатна.
З яблуком нам пиріжків спекла.
Пожурила — дзуськи! плодожерці
Лащитись біля смачних плодів.
Виклала, як було все на серці,
Бо господар дітям наплодив.
Насікає і мрячить імлисто,
Сонечку зігріти нанівець.
Ось, невдовзі, вручить падолисту
В руки жовтоперий олівець.
Виноград набрав п’янкого соку,
Потішає, що й на другий рік
Файно вигріє нам землю сонце,
Вийде білка лускати горіх.
Буде рада дітвора зі школи
Зустрічати білобок-сорок.
Не поцуплять, опріч гав, смаколик,
Шоколадний плавлений сирок.
Зародили соковиті груші,
Їх в подолку дівчина несе.
Дай, хоч раз, солодка, тебе вкушу!
Закохатися дозволь, оце.
Бо кохання тільки є безмежне,
Наче обрій поночі з зірок.
Бо кохане серце лиш не бреше,
Як життя — мов пройдений урок.
Гіркотою спились наші душі,
Совість вбивць ніколи ж не гризе…
Спокою сирени не порушать,
Бо закінчилась війна — усе!
Зло не може довго існувати.
Кожна має відлік свій пора.
Жаль, не виліковні біснуваті.
Не затерти помилок пера.
Але шкоду виправляти треба,
Всі недоліки від злих сердець.
Осінь мирного бажає неба,
Рідних зустрічі, як озирнешся.
Незабутні перемоги днини,
Праці, надбання і боротьби.
Вартіша всіх пам’яток людина,
За життя невинних поскорбиш.
Не сумуй, моя кохана осінь,
Що ув ирій відліта птахи.
Перейматись недолугим досить,
Просто світ цей щиро полюби.
Дорогая редакция,милая Каролин,оромная благодарность вам за вашу работу,за ваше творчество, которое помогает всем нам в эти непростые времена. Удачи вам.вдохновения и Божьей милости
Благодарю,дорогая Маргарита! Пусть Ваш шарм поэтической души дарит прекрасные ноты осенней мелодии! Спасибо,что Вы с нами!
Да, осень можно не любить,
Она так часто раздражает.
То листья по ноги бросает.
То слякотью начнет дразнить.
Но почему всегда она,
Унынья каплю подарив,
И чувства наши обнажив,
Для вдохновенья дана?
С ней вместе можно погрустить,
Послушать музыку дождя,
И на холсте изобразить
Рябины куст, что уходя,
Оставила нам любоваться осень,
И неба чуть седая просинь
Украсят незатейливый пейзаж
Но скоро он исчезнет, как мираж.
Да, осень можно не любить,
Бывает в ней немного позитива.
Но как она изысканно красива,
Что хочется ее боготворить.