Читателей на странице:
До нас прийшла так хутко осінь.
Злиття жовто-багряних барв.
Підносиш до верхівок очі,
Проміння сонячного баг.
Розсипала у відзеркаллі
Перлини чистої душі.
Легенько почуття торкали.
Тепла в собі не потуши.
Відлеглі грудочки дощами,
Питома вільґості земля.
Дорога в напрямку до щастя
Нам перемогу й мир вселя.
Осоння. Срібне павутиння.
Навіє радість вітерець.
У чому ранки провинились?
Холодні стали не в терпець.
Добра розбіжжя сподівання,
Мрійливості на завтра вже.
Куди мандрівникам діватись,
Як гайвороння сум скреже.
Роса з’являється не в милість,
Змочити ноги без охот.
Спросоння вибігли, не вмились.
За ніч рожевий квіт засох.
Так хочеться добра, спокою,
Щоб було мирне відчуття.
Не грохотало тирлом бою.
До болю змучене життя.
Зґанджовані усі звороти,
Без вороття вчорашні дні.
Осінні квіти тихо жовкнуть,
Хвилюють посеред душі.