Читателей на странице:
Воля України Божа
«Засівала трупом поле,
Поки не остило…
Лягла спочить… А тим часом
Виросла могила…»
(Т. Г. Шевченко)
Воля України Божа,
бо без Неї все на марно.
Деінде на квітку схожа,
а в устах людей – омана.
У серцях пече і глохне,
поміж люду є глухою.
Не з рабського вийшли лона,
Богом створені любов’ю.
Не потрібно огризатись
кому премія і лаври.
Йде війна, а інше затим.
Помози, щоб не вмирали.
Скільки квіту, скільки діток
полягали в домовину…
Де кохання їхнє діти?
А вони ж всі безневинні!
Полум’я спалило серце,
огорнуло вітром в полі.
Лиш тривога знов росте все,
рве кайдани, ллє до волі.
Гори стали, як могили.
Встань, Тарасе, наш Кобзаре!
Український нарід гине.
Будьмо вірні! — так сказали.
Можновладці тугодумі,
Вся письменницька еліта.
Галакають хвацько в тлумі,
Гинуть наші з вами діти.
Пам’ятають грізні роки,
реви хвиль дніпровські кручі.
Стільки крові за уроки
здобувати волю йдучи.
Ярославів Вал розсунувсь,
знищили прадавню мову.
Геть зробилися розумні,
обійдемося без Бога.
Дух, мов птах, вгорі ширяє,
гін Шевченківського Слова.
Ще ятрять старії рани,
сльози крапотять солоні.
Молитви летять до неба,
відхилили би шахиди.
Нарікають, ет, дурепи,
хіба можна зворушити.
Але дійсні сподівання,
наче проліски блакитні.
Дзвінку пісню заспівали
пташенята під блакиттю.
Буде щастя, буде воля,
будуть жити вільно люди.
Якщо збудить совість доля,
Божі істини полюблять.