Читателей на странице:
Нас будить прохолодний ранок.
Зісунутої ковдри край.
Але, як добре бути разом,
нагадування віч — кохай!
Кохай її дитячий погляд,
невинний усміх щирих уст.
Цілуй її щомить на похват,
ту, котра збуджує, торкнувсь.
Хапай губами свіжий подих,
неначе риба із водойм.
Прогалини життя поповнюй,
щоби розверзлася любов.
Освідчуйся їй у коханні,
кажи, яка ж то гарна ти.
Старайсь відносячись похвально,
до серця стежку віднайти.
Парує в філіжанці кава,
заварена он щойно лиш.
Розмова зваблює цікава,
надомагань тих не полиш.
Тримати руки у кишенях,
а, себто, значить при собі,
не варто видатись не щедрим,
зненацька пристрасно схопи.
Хай відчуваємо млостиво
бажання дарувати мить,
аби прекрасне щось вмістилось,
палкі серця вогнем палить.
Одобрюй мимовільну звичку
постійно дивувати враз.
Вражаюче червоне личко
робилось від приємних фраз.
Порадуй неймовірно чимось,
щоб залишилось в почуттях.
По-справжньому кохати вчитись
чудово заново щодня.
М’якою ніжністю долоні,
теплом і ласкою душі.
Себе віддати всяк доволі,
без помилок перепиши.
Гаптує новий день старання,
щоночі пестячи тіла.
Ще кращими щораз ставаймо,
жага питомою б була.
Хай манять нас весняні квіти
у подорож малих світів,
де можна разом порадіти,
дрібненький дощик як зряснів.
Яскраве світло розбудити,
прийняти небо обіруч.
В обіймах тих щасливо жити.
Коханою зі мною будь!