Читателей на странице:
Ми подорожні в цьому світі,
неначе летимо без крил.
Так щастя хочеться зустріти,
ніхто би небо не закрив.
А доля в нас, немов чаїна,
чомусь постійно ячимо.
Не бережемо України,
хоча клянемось на любов.
У небі чистому дедалі
забруднення, ядуха, дим.
Поезії якійсь складали,
ачей крізь муки не сходив.
Повіємось за кращим крамом,
нап’яв вітрильника цупкіш.
Чужого ніби-то не крали,
пролазячи юрби поміж.
А хвилі бурять небезпечні,
накрити з головою мчать.
Невже безкрилі наші плечі?
Розп’яте на щоглі життя.
Не знаємо, місця де рибні,
хоч віддає десь на віжки.
Так прагнемо добра і миру,
але дороги не знайшли.
У шторм силкуємось буремний,
щоб вистояти на плаву.
Весла у руки не беремо,
чіплятись ледь за щось вживу б.
Накренить буревісник хибно,
тривогу б’ючи на кормі.
Широкий не залишить вибір,
лиш свою совість докори.
А хочеться сягнути неба,
щоб чаєчкою полетіть.
Спіткала каверзна богема,
замість човна зійшли на пліт.
Пліткуємо про перемогу,
завищивши показники.
Попереду нас круч пороги,
туман же видимість закрив.
На Бога маємо надію,
як ті птахи, що з треб живуть.
Допоміжні вітри надійдуть,
струть сумніви і каламуть.
Летіти далі кличе воля,
не падати вниз стрімголов.
Керманичі своєї долі,
адже в серцях палка любов.