Читателей на странице:
/глоса/
«Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
«І як ми будем, як тепер ми будем?!»
Такі вже рідні, і такі чужі.
Я Вами дуже тяжко відболіла…»
Ліна КОСТЕНКО
Весняний шарм бузкового етюду,
І пристрасть незабутніх вихідних.
Прощальний потиск рук…і жар від них…
Тепер пора прощатися нам. Будень.
А погляд говорив – забракло мови:
«Забути все? А як? Прошу, скажіть?!»
Роса застигла у очах бузкових –
На білих вікнах змерзли вітражі.
Немов пудове щось здавило груди,
Яскраву млість подарував бузок.
У відчаї дзвенів останній зойк:
«І як ми будем, як тепер ми будем?!»
… Букети Вам вже іншій дарувати:
Мій телефон для Вас – не в мережі.
Але вертають спогади затято
Такі вже рідні, і такі чужі.
Чи кличе аромат і Вас щосили
У вихідні бузкові навесні?
Цікаво: пам’ятаєте? Чи – ні?
Я Вами дуже тяжко відболіла…