Читателей на странице:
Світ зміни і переображення,
тікає у минуле час.
Покриті шрамами й образами.
Чекаємо, хто б з горя спас.
Так гiрко, невимовно боляче,
що хочеться кудись втекти.
Наосліп нипаємо поночі,
у теплих пошуках весни.
Покіль розмежування явища,
не знаємо кордонів мрій.
По черзі в нас журба і радощі,
сльозами полудень змокрів.
До неба Гебою римуємо,
лукавимо без молитов.
Гадаємо Іцзин і рунами.
Також підмінена любов.
Насичені свавіллям, злобою,
вбиваємо дарма свій час.
А щастя голіруч не зловимо,
ніхто самим не зустрічав.
Природа стала супротивною,
не пробачає помилок.
Капарим на руках з дитиною,
не повернути, що було.
У чорнім білизну вбачаємо,
а небо зоряне на тлі
розважує, хто був печальними,
не добрі хоч, але не злі.
Господь приймає нас звичайними,
таких – у простоті сердець.
Молитва від душі звучатиме,
у світ підемо навпростець.
Весну, як перемогу, стрінемо,
ніхто би зла більш не тримав.
Щасливі будем разом з рідними,
коли світанок в’є туман.