Читателей на странице:
Вона зіп‘ялася навшпиньки,
Щоб глянути в кохані очі.
Достатньо було навіть хвильки,
Тремтіли дрібно плечі дівочі,
Чи то від крапельок дощу,
А може, то від хвилювання.
«Я більш тебе не відпущу»-
В очах побачила зізнання.
Заграла музика в душі,
Злились у поцілунку губи…
Від щастя вдвох знайшли ключі,
Бо не хотіли більше згуби.
У замку, де ідуть дощі,
Йому схилилася на груди…
«Не відпускай мене, прошу»,-
Молилось серце, шепотіло…
Воно в такт музиці дощу
Співало щастям, пломеніло.