Читателей на странице:
/акровірш/
Наливаються бру́ньки клейкі,
Енергійно виспівують бджоли,
Холод тане в дзюрчанні струмків,
А зима тихо сходить з престолу.
Йде весна… верби вкрилися в пух,
Вслала зелень махру-покривало.
Ех, і вітер розсерджений вщух –
Серед пролісків віє помалу.
Над ставком, де рясна рогоза,
Арендує житло рід качиний,
Довгий, надто лінивий сазан,
Акробатом показує спину.
Розпустила над плесами вод
Українка-верба довгі коси.
Є у цьому одна з насолод –
Вона вроду свою бачить в просинь.
Срібна рибка б’є в дзеркало-брод —
Іскрометні стрижі ловлять миттю.
Мед зібрав комашиний народ,
Квіти люблять метелики спритні.
Осокір скрив колиску з очей –
Хатку ремеза – все, як годиться.
А між рогозом річка тече …
Ніжить серце пташине водиця.
Навіть котик, шукаючи пару,
Яблуневим піддався нектарам…
ID: 905265