Читателей на странице:
Мінлива красуня осінь
Знову прийшла з дощем,
Неба закривши просинь,
Посіяла в серці щем
За літом, яке минуло —
Нема більш його краси…
Так швидко воно промайнуло,
В зажурі стоять ліси.
Та сонечко лиш всміхнулось,
Природа немов ожила
І золотом лісу торкнулась
Осіння чудова пора.
В розкішнім вбранні золотавім
Багрянцем весь ліс зашарівсь,
У сонця промінні яскравім,
Здається, він трохи зігрівсь.
Мінлива, як жінка осінь.
То плаче вона, то сміється.
Буває не знаєш зовсім
Сьогодні у що вдягнеться.
В накидці сріблясто-прозорій
Збирає ранкові роси,
Чи в сукні барвисто — узорній
Розчісує вербам коси.
У вальсі із вітром танцює,
Чи пісню співає сумну,
Картину строкату малює,
Чи землю готує до сну.
Якою б вона не бУла —
Торкнулася струн душі,
Харизму її відчула,
Хоч навіть ідуть дощі.