Читателей на странице:
(Осіннє рондо.)
Мов подих вітру теплого – осінній сум звучить.
Він – скрізь: у дивних спогадах пожовклих верховіть,
У смутку сонця, неба, у скрипі тополинім –
Збігає час… у літа є лічені хвилини.
Горобина достигла вже, яскраво пломенить,
Пташиний ключ готується в омріяну блакить.
Столітній дуб озвався неквапом до ялини:
— Час не спинить. Не літо – роки летять невпинно…
Мов подих вітру…
Хмарки зібрались купкою, стемніло — і за мить,
Повітря пахне хвоєю… грибами … бо мрячить.
Пустунка — осінь квітне – вся айстрово — жоржинна –
Привітне літо з двору та провести повинна.
Прощання з другом сонячним всамітнить, схолодить…
Мов подих вітру…