Читателей на странице:
Чогось шалено вітер гнався,
чекав на здобич ласу мить.
Кохати квіти не вагався,
між ними легінь гомонить.
Озвися дзвінко чистим струмом,
що падає з каміння вниз.
Здіймуться паростки враз струнко,
на бруньці крильцями знялись.
Тобою я радів щасливо,
що ти прекрасна, як весна.
Ширяли разом в небі синім,
і над землею зависа.
Торка долонями в долоні,
вуста вустами прикрива.
Так ніжно, солодко доволі,
зелена соковита мов трава.
Роздмухуючи з віч волосся,
що заважало добре споглядать,
тепер нам заздрить ясне сонце,
хоч приласкає, але осліпля.
А вітер мимохіть, насупло
подивиться, гнівливим стане враз.
І набакир убір насунить
прокаже кілька нецензурних фраз.
Нехай собі говорять різне,
навзаєм ми кохаємо серця.
Підемо двоє між узлісся,
де досі в краплях на бруньках роса.