Читателей на странице:
Хоча зникає день у сітці ночі,
у хмарах кутається прохолода,
та вірю якомога зранку знову,
що радість сонячну побачу згодом.
Ми не зникаємо у тиші зовсім,
забувши в галасі про вічну душу.
Не гасне на хвилинку навіть сонце,
закохане як серце б’ється дужче.
Живи з надією нового ранку,
люби життя дароване від Бога.
Зусиллям вічність зараз треба брати,
весь світ добром по вінця переповни.
Тоді є жити сенс і час померти,
як радість даром роздаєш довкола.
Приймає нас такими просто небо,
малих мов божих дитинчат любові.