Монолог воїна-захисника, що став янголом небесним

Читателей на странице:

565

Не журися, матусю, не плач ти,
Лиш приходь ти до мене щодня,
Щось не так я робив, то пробач ти,
І нехай не сумує рідня.
Не залишив я вас, я тут, поруч,
Підніми, мамо, очі до неба,
Подивися від себе праворуч –
Під опіку взяла мене Геба.
Юним янголом буду літати,
Де Вкраїни степи золоті,
Соловейки де люблять співати…
Прилечу я до тебе ві сні,
На плече сяду тихо і ніжно,
Притулюся до тебе, рідненька,
Навіть в зиму холодну і сніжну
Відігрію твоє я серденько.
Обійму тебе, мамо, крилечками,
Поцілую в змарнілі уста…
Сиві коси як збились пучечками…
Ой, не ті ще ж, матусю, літа!
Встане сонце – на небо вернуся,
В нічку знову до тебе прийду.
За Вкраїну щасливу молюся,
Не накликав щоб ворог біду,
Не украв перемогу священну –
Я нікому її не віддам…
Проженем ми сволоту мерзенну,
Не відступимо ми ні на грам!