Читателей на странице:
Вогненна паща – все фарбує в сіре,
Цей випускний написаний за нас:
Метелик у красу та світло вірить.
На фоні згарищ лине ніжний вальс.
Тепло відчують стіни школи рідні,
Тонких беріз знівечені стволи.
На дошці – зайчик сонячний опівдні,
І клас, де вчитель стільки нас хвалив…
Останній вальс весь світ сьогодні вразить,
торкне дарунок – від дівчат, хлоп’ят:
Розбиті вікна… почорнілі класи…
Усьому світу докором стоять.
Змужніли у війні дорослі діти,
Весь їх танок – сумлінням говорив:
«Потрібно зло й жорстокість зупинити!
Сліпа війна зламала стільки крил!»
А їм би щастя! Пригоршні! До неба!
Стрічати вранці сонця мирний схід…
В словах випускників – любов і трепіт…
Хоч виють градів голоси лихі…
Метелики яскраві край безодні –
На мир надія мужніх харків’ян…
Летів танок над знищеним Сьогодні,
Та вірила в дітей душа моя…
Пані Марино, до сліз… щемно…
Майстерна, гарна і правдива поезія!
Дякую, пані Марино, за трепетне й зворушливе поетичне висвітлення лихого сьогодення, яке принесли на українську землю вороги. Мрії, надії й сподівання багатьох випускників зруйнувала війна, а дехто з них навіть не дожив до випускного дня… Ви, пані Марино, як поетеса підібрали слова, наповнені світлом і любов’ю, трепетом і болем…