Примха

Марина Зозуля

Читателей на странице:

Ніби тінню йду небувалою,
Підкрадаюсь ходою тихою,
Стрілки часу так повертала я,
Де назвав ти своєю примхою.

Тільки в снах все – неконтрольоване:
Б’є кохання знов лихоманкою.
У тобі вже навік вмурована,
В серці слабкістю, забаганка я.

На шляхах, що ідуть зиґзаґами,
Ти зі мною за руку подумки.
Кличе голос мій…чуєш? Птахами…
А сніжинки ті – мої родимки.

І коли стають болі дикими –
Будні скриють їх… за гримасами,
Стогін серця… німими криками…
Зойк розпачливий – поза часом ми…

Знов напружилась атмосфера вся –
оточу тебе у тумани я.
Так, дивацтво я… так, химера я…
Та лишилася все ж коханою…