Розбила своє щастя на друзки

Читателей на странице:

545

Як в раннього Готьє – самі ескізи,
а далі, доле, домалюй сама:
кому віншуєш ти одні сюрпризи,
а їй ти, доленько, нічого не дала.
Вже не дивилась у вечірнє небо,
де місяць зорі ніжно цілував,
її тягло у царство до Ереба,
та вітер, обійнявши, не пускав.
Одна, як та билина край дороги,
Нанизувала сльози у разки,
Долаючи найвищії пороги,
Розбила своє щастя на друзки.

… В палаті тихо, за вікном – хурделиця,
Важкі пологи … й немовляти крик.
Чи думала вона, що так усе обернеться,
Здавалось, час від подиву притих.
– У вас білявка, дівчинка гарненька,
Беріть її хутчіше до грудей,
Погляньте ось, яка ж вона маленька,
Не бійтеся ви осуду людей.
А їй байдуже, що говорить лікар,
Відмову пише, лиш дрижить рука,
А за вікном гуляє в хугу вітер,
Вона ж очима двері вже шука.
А серце ніби у лещатах стислось,
Вернулась, глянула на немовля,
А потім бігла, мов вороний риссю,
А в вухах плач дитячий звіддаля.
…Шукала щастя, а воно втікало,
Всевишній не давав більш діточок.
Не раз вона в житті іще кохала…
А подруги ростили своїх дочок.
У вухах – все частіше плач дитячий,
Блукає в нетрях, ізбиваючись із ніг,
Щоночі прокидається тремтЯчи,
Шукає ту одну із тисячі доріг,
Що приведе її до рідної кровинки,
Побачить би лиш донечку свою,
Любові розпорошені зернинки,
Зібрать й посіять знову у ріллю.
І на колінах вимовить прощЕння –
Сама ж собі ніколи не простить –
І матері святе наймення
Не доведеться їй в житті носить…
Вже не дивилась у вечірнє небо,
де місяць зорі ніжно цілував,
її тягло у царство до Ереба,
та вітер, обійнявши, не пускав.