Сіромаха

Марина Зозуля

Читателей на странице:

Пожовкло, зсохлось,
Ніби спалене живцем,
Віддати соки
Мало для берізки.
«О моє листя!- тужить деревце,-
Рве вітер коси… й гомоніти ні з ким.»

Природа – сонна.
Тільки ноту голосну
Взяла ворона –
Хриплий спів зимовий.
Берізка ж кличе лагідну весну,
Де солов’ї співають про любов їй.

Ключем лелеки
За весною линуть вслід.
Вона далеко
Йде погостювати.
Стоїть Безлиста, ница, в сумі віт,
А люди й ті – сховалися до хати.

“Спи, сіромахо, –
вбогій відповім, –
повернуть пта́хи
Ве́сну променисту.
І в теплий дощ, під урочистий грім
Розкішні коси забуяють листям…”