Читателей на странице:
Розминулися дві долі,
Мають власні береги.
Сумно падають додолу
Від байдужості сніги.
Розійшлися дві дороги –
Серце вкрила заметіль.
Засріблився давній спогад
у холодному бутті:
Не сніжинки… рвало небо
З квітів білі пелюстки,
що вкривали шлях до тебе.
Йду по ньому крізь роки.
Хуртовина стогне в полі
Безкінечно дорогим.
Розминулися дві долі –
Не з’єднати береги…
На жаль, так буває в житті, що розминаються долі навіки, і не зійдуться їх береги, і течуть в різні сторони ріки – такий експромт викликала Ваша чудова лірика!
дуже вдячна за теплу увагу!