Читателей на странице:
Чаруюча краса до себе так манила!
Краплинками рясна, коханіша і мила.
У візерунках ніч гарнішою ставала.
До себе в сни приклич, навій їх опахалом.
Осіння благодать у барвах позолоти,
Ясна і молода, не глянеш в очі сонцю.
Тонесеньким мазком, у начерку світлина.
Відлунням знов промов, душа бо полюбила.
Не кидай кришталю, топтати щоб під ноги.
Твою красу люблю, ці днини ледь прозорі.
Дрібнесеньким дощем засріблені повіки,
Судому проженем, в обіймах жар подіє.
Їй не захолоди ранковий чистий подих.
У порухах ходи приваблива природа.
Осінній ніжний шарм. До виску насолода.
Ти не кажи «прощай» хоча би на сьогодні.
Ще нині листопад голубить хризантеми,
Доріжкою ступай допоки не затемно.
Багряними крильми до себе притулити,
Сором’зливо мни пацьорки горобини.
На вітрі лопочи крилато і високо.
Колючками корчі впились червоним соком.
Широкої дуги з осоння верховина.
Великої душі сама ти безневинна.
Не приховай чуття закохані осінні.
Ув ирій не летять тому безпарні тіні.
Чаруюча краса на крилах лебединих.
Розпущена коса чіпляє бадилини.