Читателей на странице:
Буває, слово ранить гірше кулі,
Проб’є тебе шрапнеллю аж наскрізь,
І в серці зробить дірки, або ж ґулі,
Хоч сам на амбразуру ти й не ліз.
Лихі, і чорнороті, і сварливі,
Вони в житті ніщо і звати їх ніяк.
Напужаться і ніби вже важливі,
Мов той індик, що серед двору так
Стоїть і щось клекоче без розбору
Та ще й щипне тебе, неначе той будяк,
Бо він же цар і повелитель двору,
Без нього в світі все ніщо й ніяк.
І скільки їх кусючих і невпинних,
Немов ті бур’яни, попроростали скрізь,
Вони і день, коли їм треба, спинять,
Будь обережним, в душу їх не лізь.
Кусають все, кусають всіх – кусючі,
Їх стільки наплодилось на землі…
О Мати Божа! З ними ми різнючі,
Бо правди слів своїх ми ковалі.
Давайте разом їм давати відсіч,
Вони ніхто і звати їх ніяк,
Всі дружно станемо пліч-о-пліч
І попередження їм виставимо знак.