Читателей на странице:
Де листя жовте падало до ніг,
Уносилося з вітром в небуття…
Там грав скрипаль, так, як ніхто не міг,
Він в кожній ноті проживав життя…
Тремтіла скрипка ніжністю в руках…
І зігрівало музики тепло…
Летів смичок по струнах, наче птах …
Здавалось літо знову зацвіло…
Збирались люди біля скрипаля
І у футляр летіли копійки…
Тендітну скрипку слухала земля…
Були ці звуки кожному близькі…
Там грав скрипаль для себе і для всіх…
Співала скрипка у його руках…
Та пізній вечір темрявою ліг,
Весь натовп зник, разтанув у домах…
А він один лишився у ночі,
Де осінь вкрала залишки тепла…
Був тільки вогник тонкої свічі,
Що руки зігрівала, як могла…
Та ранком зникнуть холод, сум, дощі…
І щирістю сюїта скрипаля
Серця наповнить, лишиться в душі…
Прокинеться від осені земля….