Читателей на странице:
Місяцю золоточубий, чому, мов німий, закляк?
Впивалась очима в небо, можливо, це долі знак…
Схаменутися, мабуть, треба, а їй усе невтямки,
Зла доля робить рани на серці, а добра латає дірки.
Хотіла усе і відразу – за бороду Бога схопить,
Красою розставити сіті й за течією плить.
Їй дарували золото, квартири, машини, вілли,
Корону королеви купляли – сади тоді квітли,
Ванни з шампанським ігристим, трояндовий рай, зірки…
Чого ж тоді серце клоччям, а час не латає дірки?
Вояжі закордонні – із шейхами ліжко м’яке…
Посаджена в золоту клітку – буває в житті таке.
Дивилась вона на небо, де місяць замовк і закляк,
Спустись і їй на землю дає воля Божа знак.
Свою завести родину, любов де панує і благодать,
Народити коханому сина й себе всю коханню віддать.
Місяцю золоточубий, чому, мов німий, закляк?
Впивалась очима в небо, можливо, це долі знак…