Читателей на странице:
Над землею завмерло бездонне і чисте небо,
Мерехтять таємниче діамантові зорі.
Лиш місяченько блукає, ніби в царстві ереба,
І шукає свою найяскравішу в небі долю.
Він не бачить коханої милої зіроньки –
Із нею по небу ще малими катались дітьми.
Розцвітала з роками золота його квітонька…
Місяченько заплакав на небі гіркими слізьми.
–Ой, не плач, місяченьку, я зберу твої сльози,
Не повернеться в Всесвіт ніколи вже доля твоя,
Андромеда між зір строїть вічні метаморфози,
Королева на просторі неба – на все воля своя.
Молодих і яскравих викида з ланцюжка Андромеда.
Чом же свій дорогий діамант на поталу віддав?
Ти програв цей двобій у її посіпаки Забреда,
Вчора скинув він зірку, щоб ти вічно страждав.