Читателей на странице:
Ще з поночів’я злісні розбісилися морози.
Сніг зранку танув від відлиги, нурту і тепла.
Вітри заторохтіли за чагарниками косо, мандрівні нечупари попід ніс щось шепеляли.
Захолодити і зачаклувати як хотіли
Рожевий світ від хуги пожовтілої імли.
Далеко задивлялись поза сині небосхили,
Де зорі щойно кольорові тихо зацвіли.
На пагорбах чванливо звелися струмки додолу,
Розправив плечі, прагли скинути жаский тягар.
Проміння сонця мружні розливалися корунно,
З-за лісового лігвища блукали навпростець.
Дзвеніли провесні провіщення у чистім трунку,
Гойдав світанком ніжно гілля хвацький вітерець.
Охоче їм тепер спросоння вже зазеленіти,
Відчути, що вода біжить у цівці, як жива.
Піднісся гордо білий пролісок угору звідти,
З полегшенням аж видихнула зморена земля.
Розвиднілося з хмаровиння ось блакитне небо,
Ясніюче повітря обнасичувало тло.
Весни зраділе відгоміння чулося здалека,
В легенькій мжичці дрібно передзвонами сікло.
До гирла річкового паводок із гір притисло,
Збирало сили струм’яними натисками в дощ.
Потоки бігли люрно і узвилисто донизу,
Проклали первісно смугасту кладку тут отож.
Зустрілася в переймах схоплених зима з весною,
Ще наче б дуже юною здавалася вона.
Пташиним вереском, нічними зграями з любов’ю,
У пісні милозвучній наближається весна.
Тамує сльози мимоволі вибігши з узлісся,
Навтьоки дременула посіріла вже зима.
Ти вибачай, пора. Навколо сонце. Ти не злися.
А довго метушляти гордовито ба, дарма.
Народу треба воскресати також, і сьогодні,
Баритися не варто на покрівлю навісну.
Існує з давна-давен бо повір’я те народне,
Що сповіщає перша ластівка нам теплу так весну.