Читателей на странице:
Коли стрічається зима з весною, підсніжники ледь цвіт випростува; явля красу дитиною малою, непросто всує сказані слова:
Марія Богу жертвувала Сина, любов’ю плеканою сповива, й сама була божественно красива, а особливо в Ній душа жива.
Слугу, Владико, можеш відпустити, спасіння світу бачив Симеон. А хоч незрячий був, вбачав розмито та Бога відчував, Його любов.
Пророкування праведної Ганни, що меч прошиє серце ніжне злом, здійснилося дорогою, кохані, коли Ісус з хрестом важким ішов.
Гіркі жалі тиснули серце мамі, своє дитя в обіймах під хрестом, сльозами з рос троянди цілувала, і страсно співчувала біль разом.
Тьмяніло сонце, небо почорніло, з дощем холодним падав яро грім. Побите ранами боліло тіло, а сум невтішно вбогістю не грів.
У зорях коронована цариця, на вістрях попечатуваний лик. До Неї тихо в молитвах звернися, гріхи попущені ти відмоли.
Насамперед, життю дозволь з’явитись, зачатого кохання не рани. Невинного обличчя кинув вираз, дитя своє спаси і сохрани.
Із внутрішньоутробного начала ми зрозуміти можемо любов. Щасливі хай безсонними ночами, але воскреслу сутність там знайшов.
Біжать струмки попід ярами жваво, на вітрі промінь теплий тінь вража. Лунає хором з неба: “Богу слава”, благословенна робиться душа.