Читателей на странице:
Світило сонце прямо в очі,
Уваги не звертав ніхто,
Чого бажає або хоче
Сказати людям на добро.
Йшов чоловік старенький дуже,
Зодітий в куртку шкіряну,
Голодний був, бо брав хапужо
Хліб з годівниці, крихти длуб,
Шматочки піци і печеньки,
Що діти ставили птахам.
І не тягло на посиденьки,
Збирав хто що повикидав.
Здавалося б у тому віці
Пенсіонером наче був,
Не схожий немічній каліці,
Несамовито хіба чув.
Можливо відібрали кошти
Чи попросту їх загубив,
А може був він не заможним,
Нічого так не заробив.
Істотно тільки – зголоднілий
І помочі потребував,
Допомагати не хотіли,
Від псів він навіть відбирав.
Він куштував щось попоїсти,
А дещо до кишені клав.
Кашкет пом’ятий і перистий
Нестачу бідну видавав.
Сумний, як та стіна, мав погляд
І згорблено чимчикував,
Звичайно, виглядав недогляд
Та перехожих не чіпав.
Усім він став якийсь байдужий,
До нього справ ніхто не мав,
Не заговорить, не подружить,
Бо ані скілечки не знав.
На небі сонце у блакиті
Старалося щось підсказать,
Що може нас щось заболіти,
Води ж нема кому подать.