Читателей на странице:
1*Хай його вуста мене
цілують!
Пестощі твої вина є
луччі.
З пахощів твоїх
солодко-буйних
злив єлей прозорий — це
ім’я же —
ось тому тебе дівчата
люблять.
-Помани мене! До ґрон
біжімо.
У покої ввів мене цар
любо.
Тішмося з
тобою, веселімось,
більше ніж вино
прославив ласку;
справедливо всі ми
полюбили.
Смуглявенька та собою
гарна
є я о, єрусалимські
дочки!
як племен намети, що в
Кедарі,
як завіси Салму
(Соломона)’
Не дивіться в обсуд, що
засмагла,
що мене підглянуло
десь сонце.
Мої браття дуже
прогнівились,
стать у виноградники
на варті,
зберегти винницю я не
в силі.
Розповіж мені, душі
кохання,
де свої ти стада
випасаєш,
де з отарою ти спочива
в опівдні?
не блукати щоб під
покривалом,
де між стад замешка
твої друзі.
Як себе не
зна, найкраща з
женщин,
то стежинами йди
вслід овечими
пасти козенят біля
наметів.
Кобилицею із колісниці
фараона, мила,
прирівняв тебе я.
Твої щіки прикраша
підвіски,
твою шию гожу —
ожерелля.
Срібляне для тебе щоб
намисто,
золоті підвіски ще б
скувати.
Поки цар застоллям
веселився,
то мій розливав нард
аромати.
В мене милий -ладанка
зі смирни,
що між груддями
ночує тепло.
Милий мій -суцвіття
мов кіпрея
з виноградників твоїх
Ен-ґедди.
О, яка гарнюща ти є
мила,
гарна, мов голубка — твої
очі.
Ти красивий, милий, і
приємний,
як і наше зелено є
ложе.
Дахом нашої будівлі —
кедри,
її зросші стіни —
кипариси.
2*Я — нарцис рівнини піль
Сарону,
я з долин лілея біло-
чиста.
Як лілея між колючок
терну —
моя мила споміж
подруг, пишна.
Яблуня між гаю
деревами —
так мій милий споміж
друзів дише.
Я під тінню спраглою
сиділа,
його плід солодкий був
за смаком.
Запросив у винний дім
мене він,
наді мною його стяг —
кохання!
Освіжіть родзинками
ягідок,
яблуком скріпіть міць
молодої,
бо знеможена відтак
любов’ю.
Його ліва є під
головою,
правою мене він
обіймає.
Дочки, заклина,
єрусалимські,
ланню і газеллю
степовими,
не будіть зі сну мою
любиму,
поки не проснеться в
ній кохання.
Тихо..голос
милого, підходить,
он біжить по горам, по
пагіркам.
Милий мій -газель, мов
юний олень.
Ось стоїть за нашою
стіною, загляда у вікна і
за ґрати.
Каже милий мій, мені
говорить:
«Мила, встань!
Красива, вийди з хати»,
бо зима
скінчилась, злив немає.
Квітами земля цвітує
п’яно,
час для співу
птиць, стинати лози,
голос горлиці вже чуть
за ланом.
Зав’язки видніються у
смокви,
духм’яніють лози
виноградні.
Встань, моя
любов, красива, вийди.
Горлиця, в ущелинах
ступає,
покажи лице, почую
голос,
о, приємно-ненаглядна
мила.»
Підловіть маленьких
лисенят нам,
виноградник що зацвів
розриють.
Милий відданий
мені, йому я.
Підпасає стада він між
лілій.
Поки
вітер, тіні, вечір, злети
повертайсь, поквапсь
як олень, милий,
як газель подібний з
гір на Бетер.
3*Ніччю в ліжку я
шукала серцем
милого душі — та не
знайшовся.
Встану, вулиці і
перехрестя,
місто обійду заради
нього.
Я його шукала — не
знайшовся..
Зустрічала тут мене
сторожа,
що обходить місто в
ніч щоночно:
-Чи коханого не
бачили ви?
Щойно їх минула —
наречений,
серцем любий, я його
зловила,
не пустила, в дім
завела неньчин,
у світлицю
материнську рідну.
Дочки, заклина,
єрусалимські,
ланню і газеллю
степовими,
не будіть зі сну мою
любиму,
поки не проснеться в
ній кохання.
Хто виходить з
пустки стовп мов
диму,
що овіяна пахучим
мірром
і привезеним
цілопалінням?
Ложе Соломона: шість
десятків
мужніх довкіл нього
ізраїльських,
а мечі посвячені у
битві,
на стегні в них меч
нічного зиску.
Царський паланкін з
дерев ліванських,
виготовлені стовпи зі
срібла,
спинка — золото, багряні
паски,
встелено любов’ю
всередині
всіх дівчат
єрусалимські ґаби.
Вийдіть, дочки ген
єрусалимські,
подивіться, дочки із
Синаю
на царя, вінець, що
матір вийшла
в день його заручин
повінчати.
В день ото його
радіння серця.
4*О, яка гарнюща ти
є, мила,
файна, мов голубки
вічі,сестро.
Коси з-під фати, як
кіззе стадо,
що біжать по горах
гілеадських.
Твої зуби -стрижені люб
вівці,
котрі повертаються з
купання:
породили всі без скази
двійні.
Як багряна нитка твої
губи
і вуста наповнені
красою,
як розлом граната
скроні, люба.
Твоя шия — башня як
Давида, що вознесена в
будові вгору.
Тисяча щитів бійців
потужних
понавішувано тут
довкола.
Твої перса — два
оленятка,
як двійня газелі серед
лілій.
Поки легкий
вітер, тінню вечір,
я зійду на пагорб
міррос зільний.
Вся ти, мила, гарна
бездоганно.
Ти, возлюблена, прийди
з Лівану,
ти прийди зі мною
возлежати.
Подивися із вершин
Амана,
з висоти Сеніра і
Хермона.
З лев’ячих
убіжищ, леопардових.
Зчарувала ти
мене, невісто,
поглядом до серця в
око впала.
Вразила ланцюжкою на
шиї.
Скільки гойні твої
ласки, сестро,
кращі за вино, моє
дівчисько,
за бальзам пах
ароматний пестить.
Сот солодкий -губи
ніжні, мила,
а під язиком ллє мед і
млеко,
шатів пах як аромат
Лівану.
Мов садок закритий
недалеко,
ти — мов сад і джерело
таємне.
Зарослі твої -гранатів
роща,
з сочними
плодами, хною й
нардом:
нард, шафран, аїр,
кориця тощо
запашні рослини і
живиця
миррос і алое, бальза
краща.
Садова криниця і
джерельце
із живильною водою з
хащі,
що течуть струмками
із Лівану.
Налети, повстань,
північний вітре,
вій південний вітре на
садибу.
Пахи хай розллються
благовійні.
Увійде в свій сад нехай
мій милий,
соковиті хай плоди
смакує.
5*Увійшов я в сад
мій, наречена,
зібрав міррос із
бальзамом в сутінь,
скуштував і молока, і меду.
Їжте — пийте, друзі
найдорощі.
Сплю я, серденько
чува бадьоре:
голос милого — він
стука, от що!
«Відкривай, мені, сестра —
-голубко,
голова зросилась в
краплях ночі. »
Сукню скинла — не
вдягати ж знову?!
Ноги змила -забруднить
не хочу.
Милий руку мій
вложив ув отвір —
ах, зіграла ж як моя
утроба!
Встала, щоби милому
відкрити,
з рук закрапотіла
мірра в скоби,
з пальців цінна
потекла на засув.
Я коханому відкрила —
зник він,
як промовив -дух, життя
завмерли;
я шукала — не знаходжу
вихід,
кликала його — не
відповів він.
Варта зустріча, що
обходжає,
ранили вони мене і
збили,
зняли з мене вої
покривало.
Заклина, єрусалимські
дочки,
пострічається якщо мій
милий,
скажите, що хвора я
любов’ю.
Найгарніша з
женщин, що твій милий,
нащо заклинаєш так
усюди?..
Милий сніжнобілий і
рум’яний,
можу відрізнити з
десять тисяч;
чисте золото —
обличчя, гляньте,
чуб — пальмове
ґроно, чорний ворон.
Очі — голуби на водних
струмах,
в молоці купаються в
розливах.
Щіки — мов квітник
пахучий в сумі.
Губи — червлені лілеї з
миррос.
Руки — жезли золоті в
топазах,
а живіт — слонова кістка
наче,
склад сапфіру, темно-
синій камінь.
Ноги — як стовпці мов
мармурові,
що з підніжжя в золотих
оправах.
Постать — як Ліван, кедр
величавий.
Піднебіння — солод і
відрада!
Дочки, друг мій
ось, єрусалимські!
6*Милий твій
куди, найкраща з
женщин,
десь пішов — з тобою
пошукаєм!
Милий мій у сад
спустивсь по стежці,
пасти стадо і лілей
нарвати.
Милого мого я, він є
мій же,
той, блукає що лілей
між онде.
Гарна як
Єрусалим, наймильша,
як столиця Тірса ти
красива,
грізна в любість, мовби
полк знаменний!
Відведи ті вічі -мене
змагли.
Волосся — стадом кіз, кіс
для мене,
з пагорбів збігають
гілеадських.
Твої зуби — як овець
отара,
повертаються що з
водопою.
В кожної ягняток покот
пара,
серед них безплідна
аніжодна.
Половинки
яблука, граната
як розлом, із-під фати є
щіки.
Гойне є твоє принадне
личко.
Шістьдесят
цариць, вісім десятків
є заложниць і дівчат, їх
безліч.
Та одна незаймана
голубка,
в матері одна дочка є
ясна,
в рідної відмінна ця
малючка.
Щастя подруги їй
побажали,
славили невільниці й
цариці:
«Хто це сходить місяць
мов,як зірка,
*яскравіша
сонця, сонцелика,
грізна як полки
знаменні в шику!
Я у сад горіховий
спустилась
глянути на пагорби
долини,
подивитись чи зелені
лози,
зацвіли чи вже гранати
милі.
Я не зна — душа під
колісниці
переможні кинула в
обози.
7*Повернись, вернися,
Сулам’янко,
дай натішимось тобою
гоже.
Що дивитись вам на Суламіту,
ніби на танок у війська
стані?
Як красиві твої
ноженята,
знатна діво, стопи у
сандаллях.
Вигин стегон наче в
тебе обруч
виробив якийсь
великий майстер.
А пупок — з шербетом
кругла чашка,
твій живіт — сніпок
пшениці й айстри.
Обвиваються червоні
тасьми.
Перса твої — два
оленятка,
двійня мов
лані, козенята.
Шия — башня слонової
кості…
Очі мов озера у
Хешбоні,
брами Бат-раббім, а ніс
у нагляд
до Дамаску від Арама
проти.
Як гірська є башня у
Лівані.
Голова — гора Кармел
висока,
завитки волосся —
царський пурпур.
Полонений цар у
підземеллях.
Як ти гарна і
приємна, люба,
як любов, дочка ти
насолоди.
Стан твій, постать, схожі
ці на пальму.
Груди — ґрона
виногрдні, перса —
персик.
Я сказав: а заберусь на
пальму,
фінікові китиці мо’
схоплю.
Так, хай буть лозовим
груддям ґронам,
наче яблук — подих твій
легкий.
Піднебіння з уст -вино
як добре.
Милому воістину
блаженне.
Тає в
засинаючих,стікає
по губах,зволожив
зуби,губи.
Милому дісталась,він
жадає.
Милий
мій, підімо, вийдім в
поле.
В курені ми нині
заночуєм,
на світанку квапмось
до винниці:
зеленіють чи вже лози
буйно,
пуп’яхи чи розкрива
гранати.
Там віддам свою
любов, попещу.
Пахнуть
мандрагори, безліч
плоду
є над входом свіжих і
пересхлих.
Я для тебе,милий
мій,припасла.
8*Хто зробив тебе моїм
би братом,
ссав що груди в матері
моєї.
Зустрічала б на порозі
радо,
цілувала безборонно б
в губи.
Привела з собою би
додому,
в хату рідної тебе
матусі,
напоїла зміцненим би
ромом
і гранатовим пахучим
соком.
Його ліва попід
головою,
правою мене він
обіймає.
Заклина, єрусалимські
дочки…
Нащо будите зі сну
любов ви,
збуджуєте, поки не
проснеться?
Ким є та, що поверта
з пустелі,
що спирається на
нареченця?
Попід яблунею
пробудився,
породила там мене бо
мати.
Положи мене печаттю
в серці,
на своїм рамені
попечатуй,
бо любов як смерть
потужна, сильна,
ревність неприєднана
як пекло,
жар пече як полум’я
Господнє.
Погасить любов водою
безліч,
та не можуть, не
затоплять ріки.
Хто любов ціною
статку купить,
їм спогорда ницістю
заплата.
Є у нас сестриця менша
в грудях,
що для неї нам таке
зробити
коли сватать будуть
сестру?
Муром стала б,гребнем
вкрила б срібним,
брамою була б із
дошок кедру.
Я — стіна, а груди в мене —
башні.
Він тому знаходить в
мене спокій.
Соломонів сад в Ваал-
Хамоні
ввірив він у руки для
сторожі.
Сріблом тисячу за плід
вклав кожен.
Тисячу із
тебе, Соломоне,
в мене сад мій із
собою власне
і дві сотні з твоїх
охоронців.
О, ти котра мешкаєш в
садибі,
друзі вслухались у твій
як голос!
Дай мені
послухати, солодка.
Побіжи, мій милий, он
до схову,
будь подібний до
газелі, милий,
чи до оленя хай
молодого
в горах між
бальзамових кумирень.