Читателей на странице:
Мабуть, і сонце відвернулось від людей,
Не хоче їм дивитися у вічі.
Десь заховалось й не виходить котрий день,
Без нього темно, хоч запалюй свічі.
Усі у масках – позакривані роти,
То, може, менше хоч нестимуть бруду,
Бо ним заволокли дороги і мости
Й себе засипали цим хламом всюди.
У словоблудстві тонем котрий час,
Несамовито «поїдаючи» собі подібних.
Коли ж то сонце всіх врятує нас,
І круг нам кине рятівний як рідним?
Невже несила усвідомити свій гріх,
Прийти у храм з спокутою до Бога –
Він прийме грішних і невірних нас усіх,
Бо тільки з ним у нас одна свята дорога.