Читателей на странице:
Холодний дотик осіннього вітру
Їй нагадав слова його останні.
Вони зламали в ній вже віру.
Віру в його віддане кохання.
Плакати, скиглити вона не буде.
Жінка сильна ніколи не плаче.
Осінь мине, час допоможе забути.
І їй ще посміхнеться щастя.
Зможе з серця відпустити, забути.
Далі без нього з надією, вірою жити.
Мабуть, правду говорять люди,
Перш за все, умій себе любити.
Отличный стих, Зоя! Рада видеть Вас снова на страницах журнала!
Благодарю Вас, Esteri!