Читателей на странице:
Її обличчя осявало сонце,
Але рум’янець чом на щоках зблід?
Як свято й ревно Та молилась Богу,
Від сліз зостався стигматичний слід.
Стояла під хрестом сама розп’ята,
А Син був закривавлений до ніг.
Безпомічна, вже не могла стояти,
Прийомний син Їй спертись допоміг.
На небі хмари оповили в сутінь
І грім вогнем розвергся по землі.
Заклякли мов стовпи, ніхто не ступить,
Налякані видовищем та злі.
Але відкрилось небо безборонно
І благодать спасенною зійшла.
Її обличчя осявало сонце,
Дихнула світлом радісна душа.
Тепер Вона очікує на кожних,
Так само плаче, коли грішимо.
Зустріне на шляху як подорожніх
І вкаже шлях, зустріне де нас Бог.