Читателей на странице:
На осиці жовтіє листочок…
Залишився один на один.
З буйним вітром змагається й досі,
А недавно він ще зеленів.
На листочок я той все дивлюся –
Людську долю нагадує він.
Поки все, як належить, велося,
Добротою наповнювавсь світ.
А коли тебе доля лишає,
Б’є кувадлом по струнах живих,
І немає вже сили піднятись…
– Де ж усі ви? Ну де? Підніміть!
Завмира, слабне голос, вмирає,
Обриваються струни в тобі.
Хочеш крикнуть, покликать на поміч:
– Підніміть! Де поділися ви?
Ти найтяжчий удар відчуваєш –
Б’є у серце та черствість людська.
І останні відшукуєш сили –
У тобі ж ще живе доброта.
Відриваєш її ти від себе
І наповнюєш душі черстві,
Щоб розбити каміння байдуже,
Й розірвати ті пута міцні.