Читателей на странице:
Пісня над піснями
любові (1Кор1-13)
Якби я говорив на
мовах
людських і янголських
наріччях,
але не мав би я
любови,
я був би мідь дзвінка
дерінчо
або звучні цимбали
мовби.
Якби я мав дари
пророцтва
і відав тайни, все
знання,
і віру гори переносити
(!) —
ніщо би без любови я.
І все роздав би
бідним, просто
і тіло дав на спалення…
та без любови обмаль
користи.
Любов терпляча й
лагідна.
Вона не заздрить і не
чваниться,
не надима, не бешкетує,
і не ошукує для шансів,
без гніву, зла, зловтіхи
всує.
Не кривдить, а радіє з
правди,
все зносить, вірить і
надіється,
не кпинить, терпелива й
рада.
Любов не
проминає, диво це!
Пророцтва
зникнуть, мови
змовкнуть,
знання майне, бо знаєм
почасти,
частково пророкуєм
ззовні.
Настане досконале
сонячно,
недосконале
зникне, навіть тінь.
Дитиною я
грався, мріяв,
як чоловіком
став, кохать схотів.
Тепер як оддзеркалля
криво,
тоді ж ясне -щокою до
щоки!
Я зараз знаю дуже
мало,
пізнаю потім з лона
був яким.
Тим часом зостаються
віра,
надія і любов — цих троє,
але у всі часи
найбільша
з посеред них
любов
із Богом!