Читателей на странице:
Душа заплакала дощами,
до сонця прагнучи вночі.
Вона людей не помічала,
до щастя власного йдучи.
Бо їй здавалось, що кохання
відносну має там межу.
Що добре є, а що погане
на власний розсуд відрізню.
А душ існує так багато,
їм кожним не догодиш ти.
Хіба можливо всіх кохати,
підвести ницих із нужди?!
Хотілося багато світла,
приємностей, добра, тепла.
Аби життя яскраво квітло,
а поруч завжди ти була.
Найкраща в тому розумінні,
де невід’ємні в почуттях.
З одного серця як зуміли
розподілити все життя.
Душа всміхалася від болю,
який їй спричинили злі.
Живилася вона любов’ю,
на справи відгукнувсь малі.
Життя пройти, щоб чиста совість
нас супроводжувала упродовж.
Нехай не будемо зразкові,
але приймемо ми любов.