Читателей на странице:
Холодної ночі не спалось,
а спала на думку вона.
Як нової зірки той спалах
привабила та – чарівна.
Не було у неї спокуси
на розміри плоті краси.
Забитися серце примусить.
До тремору рух потряси.
Як гляне зненацька лукаво,
очима – аж душу вийма.
Збадьорення наче від кави,
до крові зассе голома.
Пихата у неї натура,
суворі повіже слова.
За правду спроквола пожурить,
натомість їй – зацілував.
Якась дивовижна примхливість
опізнано взять за соски,
і теребло няньчить рухливі,
але опочив, не засни.
Чого ти бундюжно нівечиш
кохання моєї душі?
Опалюєш серце надвечір,
терплячості допоможи.
З періоду юрського наче,
рептилія схоже що ти.
Як той птеродактиль заскачеш
і рвеш до єства з нищоти.
Молитва розкритого рота,
застигша відвертість тому.
Суцільну спонуку навпроти
доверш перепонами мук.
У синьому коливі неба
розбавлене тло рожевіш.
Тікаєш степами відчепло,
в любов чом не віриш, повіж?
І вже не заснути до рання,
бо мокрий серпанок спадав
на щем ще розкритої рани
надкошених з’ятрено трав.