Розкліплює світанок очі

Читателей на странице:

616

Розкліплює світанок очі,
на видноколі сонця блиск.
Тебе зустріти літо хоче,
спромогу чарівну наблизь.
У гомоні птахів і вітру
прекрасну простоту знайду.
Сльозу за скроню радо витру,
росу об’явлену святу.
Блакиттю марять небокраї,
у білих хмарах мрії тчуть.
На скибку хліба серце краять
чуття бентежні досхочу.
Зелені трави, запах квітів
і мерехтіння від зірок
захоплюють лади новітні.
Під дощ з осоння, перемок.
А гамірливі йдуть події,
відбиток залишають з кіл.
Життя розхабисто радіє,
всім ворогам усе простив.
Повітря свіжого вдихнути,
наповнити легені враз,
і посмішка на зуби кутні
зупинить з віч просторочас.
Ошатних листям і цвітінням,
як белза черепах, з дерев
буденість долішну відтінять,
сновидну лиску віддерем.
У плюскоті з водойми риба
нагадує турботи дня.
Снага збадьорення потрібна
лиш ледь як розвидняється.
Зачаття як латаття біле,
а скін – як чорний той намул.
Устигнути завдяч добігти,
для вдачі навички набув.
Жовтезних пасмів мруга долі
скидає з себе всю тяжбу.
Зомлілі губи вщерть схололі,
навіщо справді жебоню?
Спекотні видались потуги,
коли народжувався день,
у люльці місячній потухли
на полиск ніччю з черешень.
Серпанок у тумані сплутавсь,
проміння жевріє ледь-ледь.
Зі сну жагу кипучу в утиск,
немов улюблену – розгледь.