Мої мрії-лелії всміхаються любо

Leon Clerk

Читателей на странице:

Мої мрії-лелії всміхаються любо,
Що не хочеш нічого вже, окрім лілей.
Тільки вітер жадання стеблині поцупить,
Понесе чим подалі від спірних очей.

Сивуватий, і з відблиском синього, обрій,
І рожево-ледь-ледь-фіолетова тінь.
Забуттєвий, яремно-сутулий, бадьорий
Відіб’є настрій мріяти, посоловів.

Прокидаєшся вранці, на столику – квіти.
Мої мрії-лелії щось відповідять.
Перекинуто в’януть сочіння розлиті,
Ніби винен у всьому, практично, лиш я.

Безперечно, відтак доглядати не вмію,
Однак спраглий зуміти відкрити любов.
Мої мрії-лілії, лілеї-намрії
І привітний назавше чудовніший Бог.

Як, невдовзі, чуття підросисте ліліє,
Мов зливається сонце зі світлом і світ.
Молодіє земля, проростають надії,
Навіть пошук коханих із мас не набрид.

Достеменно я мрію про мир ще душевний
І безхмар’я похмурих сьогодні людей,
І злий біс щоб у душу не ліз навіжено,
А краса чарувала прекрасних лілей.

І озлобленно з помсти щоб не огризатись,
І малих не калічили душ немовлят,
І не в’яла квітуча на марнощі зав’язь.
От кепкують чому тільки люди й мовчать?

О коли вже побачиш умілість кохати,
Щоб чистіш відфільтрованих були серця.
Щоб заходили, скинув шапку до хати,
Й щоб корисне хтось з розуму волі б узяв.

Щоб здійснилися мрії на благо суспільства,
Щоб творили симфонію щастя митці.
Щоб нас осінь збагачувала жовтолиста,
Щоб сльоза лиш розкаяння йшла на лиці.

Щоб горнулись під крила тієї любові,
Що насправді добробут блаженний несе.
Щоб сади були плідні і вічнозелові,
Щоб раділо життю дитинчатко оце.

Щоб світанки туманні у фльорі зросіли,
Щоб людина від Бога не крала хвальби,
Бо Його вічна слава, а людські наділи –
Піднебесся пізнати не злом голубі.

Щоб цвіла Батьківщина у кожних народів,
Щоб єдина планета раїною вже
Була в сонячних променях людства навпроти.
Щоб ніколи не було чування чуже.