Читателей на странице:
Мої полегши видимі страждання,
Коли від прагнення душа болить.
Поклич до щастя явного нежданно
З поверхні вод і до стрімких глибин.
Чаруй закоханість блискучим сонцем,
В очах аби відбилася блакить.
Відкритим серцем ніжним і жіночим
Твердиню гостроверху обійми.
Немов туманом білим сині гори
Краси ранкової не розрани.
Не відцурайся верховин спогорда,
Збігаючи потоком струм’яним.
Заплутавшись згори поміж камінням,
На вістря натикаєшся пругкі,
До крові б’єш оголені коліна,
Відчув тепло, приклав як до руки.
Загою біль, цілуючи губами,
Як іній облітатиме з дерев.
Повітря свіже жадібно хапаєш.
Німотно добре зрозумів тебе
На кожен міліметр. Яка ти гарна!
Достоту оглядаю цю красу.
Неначе зачарований загарбник,
Ретельно награбоване везу.
Сягне допоки око і бажання
Дістану із копалин цінний скарб.
На вітрі може промінь запищати,
Але з обіймів вже не відпускай.