Читателей на странице:
В саду вишневім утопає хата.
Під вікнами жоржини й мальви тут ростуть.
І чорнобривці, любі квіти мами,
Скрізь на подвір*ї гарно так цвітуть.
Під дахом хати ластівки гніздечко звили.
Виводять ластівяток, на зиму відлітають.
Та навесні, я скільки пам*ятаю,
Вони сюди, до свого дому повертають.
Старенькі яблуня і груша тут ростуть.
Подвір*я лози виноградні увивають.
А на порозі, молоді ще, тато й мама
Мене з далекої дороги так чекають.
І мамин борщ, і пиріжки рум*яні,
Обійми, і душевна теплота,
Розмови довгі, батьки хотіли знати,
Як там живу я, де вічна мерзлота.
Як ластівки в своє гніздо вертались,
Ось так і я, колись було,
З країв далеких у відпустку поверталась
До рідного порогу, під батьківське крило.
Нема давно вже мами,зовсім старенький тато…
Ті спогади для мене найкращі у житті.
Коли на тім порозі мама й тато
Мене чекали, такі щасливі і такі ще молоді…
Зоя, очень трогательно, проникновенно и грустно. И в то же время столько светлых воспоминаний и столько благодарности родителям…
Спасибо, Алексей! Светлые и грустные воспоминания – всё, что осталось с тех дней… Жаль, что это никогда не повторится.
Дякую.
Гарний вірш… Навіяв спогади про маму….
Творчих натхнень и перемог.
Щиро дякую, Наташа!
Величний вірш подяки батькам. Уклінно дякую. Справжня натхненна поезія.
Щиро дякую, Леоне! Приємно чути такі слова.
Спогади про найрідніших людей, про батьківську хату, про мамині квіти – це найсвітліша святість душі! Зоїчко, прекрасно!
Спасибо, Валюша!
Какие трогательные, тёплые, проникновенные воспоминания!
И грусть… Всё проходит… и плохое, и хорошее.
Зоя, желаю вам творческого вдохновения и хорошего настроения.
Спасибо Вам огромное, Людочка!