Читателей на странице:
Прилетіло ластівкою –
стукнуло в вікно.
Крильцями змахнуло –
й зникло геть воно.
Я за ним погналась,
може, упіймаю.
А воно всміхнулось:
не спіймаєш, знаю.
Полетіло швидко
ген за зелен-сад.
Я своє дитинство
не верну назад.
Чудово, Валентино)
Дякую, Олексію!
Прекрасно! Але як би хотілося всеж повернути дитинство…
Дякую, Леоне! Так, інколи хочеться стати маленькою безтурботною дівчинкою…
Світлий сум… Сама сумую за тими роками, а ще через те, що не можна його повернути тим, кого доросле життя так змінило, що й не впізнати…
Дякую за Вашу творчість, Валентино.
Так, Оксаночко, справді світлий сум. З роками чомусь все частіше й частіше згадується дитинство, а окремі його епізоди так зримо і яскраво постають у пам”яті. Дякую, Оксанко, за коментар, за твою подяку, а я навзаєм хочу подякувати тобі, ти – талановита, ти – розумничка! Творчого натхнення тобі, успіхів і перемог!
Щиро дякую Вам! 😊